За что любят Печорина если он приносит страдания?
Печорин является офицером, который готов хладнокровно рискнуть собой. Такие поступки всегда волнуют и удивляют людей. Еще в глазах окружения Печорин является таинственным человеком, настоящим романтиком. Он часто страдает, кажется равнодушным, отчужденным. Женщины же считают, что смогут вернуть его интерес к жизни.
Печорин никогда не отказывался от временных увлечений. Он знал, что серьезные отношения - это не для него. А некоторые дамы считали, что именно они смогут исправить такого мужчину. Возможно, люди как раз и любят его за те страдания, которые он им причиняет. Печорин не заставляет никого страдать, это личный выбор человека.
За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві. В юності у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його 4 роки. Але, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць.
Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).«Як з тобою ми спознавалісь»
Пісні Марусі Чурай
«Віють вітри»
«Ой не ходи, Грицю»
«Грицю, Грицю, до роботи»
«Сидить голуб на березі»
«Засвіт встали козаченьки»
«Котилися вози з гори»
«Ішов Милий Горонькою»