У лютому 1831 р. поміщик Шевченка П. Енгельгардт приїхав до Петербурга. Газета «Санкт-Петербургские ведомости» в додатку до № 36 від 12 лютого 1831 р., в хроніці «Приехавшие в столичный город С.-Петербург 9 февраля», повідомляла, що із Вільно прибув «генерала от инфантерии Римского-Корсакова адъютант гвардии Уланского полка ротмистр Энгельгардт». Разом з П. Енгельгардтом або слідом за ним з обозом дворової челяді прибув до Петербурга і його козачок, уже сімнадцятирічний юнак, Тарас Шевченко.
Облишивши у зв’язку з переміщенням О. Римського-Корсакова в Петербург свою службу в нього, П. Енгельгардт вирішив осісти в столиці. Він найняв помешкання в будинку Щербакова на вулиці Моховій, що була на той час аристократичною частиною міста, поблизу Літнього саду (теперішня адреса — Мохова, 26). Звідси почалося поступове ознайомлення Шевченка з столицею — «Північною Пальмірою», як називатиме він згодом Петербург у російських повістях. На той час центральні частини Петербурга набули завершеного архітектурного вигляду. Перед юним Шевченком поставали неповторні своєю красою архітектурні ансамблі, площі, вулиці, набережні. Водночас виявлялися соціальні контрасти міста: за розкішними декораціями, створеними талантом К.-Б. Растреллі, Дж. Кваренги. К. Россі, — картини народних злигоднів, убозства, безпросвітності.
Перебування в Петербурзі відкривало перед Шевченком нові можливості для розумового, духовного розвитку. В його становищі назрівали неминучі зміни. З підліткового «козачкового» віку він уже виріс, не лишивши панові жодних надій на те, що з нього може вийти спритний, слухняний лакей. Невгамовною пристрастю юнака лишалося прагнення малювати, стати художником. Він невідступно прохає П. Енгельгардта дати йому можливість вчитися малярству. Зрештою 1832 р. П. Енгельгардт віддав його на навчання до одного з майстрів петербурзького малярського цеху В. Ширяева.
Пьеса-сказка С.Я. Маршака "Кошкин дом" мне очень понравилась. Мне было жалко котят - племянников тети кошки. В начале сказки кошка была слишком эгоистичной и жестокой по отношению к котятам, но пережитые ею и котом Василием беды - пожар и отказ друзей дать им, погорельцам, приют - заставили ее измениться. В конце произведения кошка с котом Василием попросились жить в ветхую хату к котятам, и те, зная, как страшно быть без дома, пустили их к себе. Эта пьеса-сказка учит доброте, состраданию ближнему. Каждый, даже богатый, должен помнить, что завтра он может оказаться на месте бездомных
1)Лебедь,щука и рак пытались сдвинуть с места телегу,но с каждый тянул свою сторону в небо в воду и назад,соответственно мораль там следующая-пока товарище не наладят дело не чего не выйдет 2) император Александр I упрекал за уклонение от решительных сражений. Император по сравнению с Кутузовым был молод и как военачальник неопытен. Возглавив русскую армию. Кутузов продолжил отступление, потому что любое иное решение привело бы к гибели всей армии, хотя испытывал очень сильное давление и со стороны императора, и со стороны большинства солдат и офицеров. Велико было искушение. намекает в той части, где преимущества своего подхода берётся продемонстрировать молодая и нетерпеливая лошадь. В этом сражении, произошедшем в 1805 году, Александр I вынудил-таки Кутузова действовать по недалёкому плану австрийского командующего Веройтера; Кутузов же вообще был против битвы. Нетерпение императора закончилось полным поражением русско-австрийской армии, аналогично тому, как лошадь в басне рухнула сама и перевернула телегу, пренебрёгши опасностью. 3)частично выражена в эпилоге и заключается в том. что многие люди часто предлагают поспешные и непродуманные решения, не вникнув должным образом в ситуацию. Когда же они сами оказываются перед необходимостью решать сходные задачи, попытка реализовать свои беспредметные амбиции приводит к катастрофе. Прежде чем давать советы, надо сначала увидеть проблему изнутри, а не пытаться найти решение.
У лютому 1831 р. поміщик Шевченка П. Енгельгардт приїхав до Петербурга. Газета «Санкт-Петербургские ведомости» в додатку до № 36 від 12 лютого 1831 р., в хроніці «Приехавшие в столичный город С.-Петербург 9 февраля», повідомляла, що із Вільно прибув «генерала от инфантерии Римского-Корсакова адъютант гвардии Уланского полка ротмистр Энгельгардт». Разом з П. Енгельгардтом або слідом за ним з обозом дворової челяді прибув до Петербурга і його козачок, уже сімнадцятирічний юнак, Тарас Шевченко.
Облишивши у зв’язку з переміщенням О. Римського-Корсакова в Петербург свою службу в нього, П. Енгельгардт вирішив осісти в столиці. Він найняв помешкання в будинку Щербакова на вулиці Моховій, що була на той час аристократичною частиною міста, поблизу Літнього саду (теперішня адреса — Мохова, 26). Звідси почалося поступове ознайомлення Шевченка з столицею — «Північною Пальмірою», як називатиме він згодом Петербург у російських повістях. На той час центральні частини Петербурга набули завершеного архітектурного вигляду. Перед юним Шевченком поставали неповторні своєю красою архітектурні ансамблі, площі, вулиці, набережні. Водночас виявлялися соціальні контрасти міста: за розкішними декораціями, створеними талантом К.-Б. Растреллі, Дж. Кваренги. К. Россі, — картини народних злигоднів, убозства, безпросвітності.
Перебування в Петербурзі відкривало перед Шевченком нові можливості для розумового, духовного розвитку. В його становищі назрівали неминучі зміни. З підліткового «козачкового» віку він уже виріс, не лишивши панові жодних надій на те, що з нього може вийти спритний, слухняний лакей. Невгамовною пристрастю юнака лишалося прагнення малювати, стати художником. Він невідступно прохає П. Енгельгардта дати йому можливість вчитися малярству. Зрештою 1832 р. П. Енгельгардт віддав його на навчання до одного з майстрів петербурзького малярського цеху В. Ширяева.
Час укладення