Многие считают, что натуральные ткани гораздо практичней и приятней к телу, нежели искусственные. Спорить с этим утверждением бесполезно, так как натуральная пряжа имеет множество преимуществ.
Натуральные материалы создаются из волокон растительного, животного, минерального происхождения. Основными преимуществами натуральных тканей является:
антиаллергенность;
антисептические свойства;
антигрибковые свойства.
Вещи из натуральной пряжи является мягкой, комфортной в носке. Ткань обладает замечательными терморегулирующими свойствами. Существуют такие разновидности натуральных тканей:
хлопок имеет преимущество в том, что материал приятен к телу и удобен в использовании;
лен является добротным материалом, который не нуждается в особом уходе;
шерсть очень приятна и прекрасно согревает в холодное время года;
шелк выглядит элегантно, при этом сохраняя прочность. Но эта ткань капризна в уходе.
Объяснение:
СОМКО
А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про
А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію...»
Іванець Брюховецький
Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!