Дневник Печорина рассказчику отдал Максим Максимыч, а тому в свою очередь ввиду того, что дневник не несёт никакой пользы, его отдал Печорин, когда тому вновь довелось встретиться с сентиментальным стариком. Рассказчик решился опубликовать его, потому что Печорин возвращаясь из Персии умер.
Характеристика печорина в прелисловии к журналу:
"Может быть, некоторые читатели захотят узнать мое мнение о характере Печорина? — Мой ответ — заглавие этой книги. «Да это злая ирония!» — скажут они. — Не знаю."
Герой нашего времени — это своеобразная насмешка, ведь автор расскрывает именно пороки своего времени, заявляя, что у читающей публики от сладкого (приторных историй) испортился желудок (литературный вкус и здравый взгляд на вещи), и что пора бы эту публику напоить микстурой.
Объяснение:
Одна из самых известных сказок Михаила Евграфовича Салтыкова-Щедрина - "Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил". И эта, и другие сказки, вошедшие в сборник "Сказки для детей изрядного возраста" имели огромный успех в 1860-е годы. Эти произведения и сейчас читают, отдавая должное язвительному уму писателя - настоящего мастера сатиры.
Волей фантазии Салтыкова-Щедрина два генерала попали на необитаемый остров. Оказавшись там совершенно бес генералы "решили проблему" просто: нашли мужика, чтобы тот все за них делал. Мужик все и делал: кормил генералов, выполнял все прихоти, а после и домой доставил. Своей сказкой автор подчеркивает, что без простого народа (то есть "мужика") "генералы", то есть господствующие классы, не выживут, а вот мужик без них - запросто.
В сказке автор язвительно высмеивает никчемность и глупость генералов. Над покорностью мужика автор тоже смеется, но с сочувствием и грустью.
Объяснение:
Доля Івана Мазепи привернула увагу багатьох видатних митців доби романтизму, а європейські та російські поети суттєво розійшлись в оцінках гетьмана.
Про нього писали Вольтер і Байрон, Гюго і Словацький, його образ відтворювали Жеріко й Делакруа.
Як Марко Вовчок зваблювала Тургенєва і що було з Жулем Верном
Бунтар-денді: про боротьбу, коханок і Україну в житті Маяковського
Могутній володар спромігся відродити й розбудувати розтерзану війнами країну, мечем і мудрістю завоювати славу й повагу.
Наприкінці життя - зазнав трагічної поразки і закономірно став культовим героєм романтичної епохи.
Попри те, що в житті гетьмана й так не бракувало неймовірних, карколомних зиґзаґів, злетів і падінь, його біографію ще й прикрасили барвистими вигадками.
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.