Джонатан Лівінгстон став вигнанцем зі своєї зграї, зате що хотів не як, всі - ловити рибу (їжу), а хотів вдоконалити польот. Одного разу Джонатан зустрічає двох сяючих мартинів, які забирають його в «більш досконалу реальність» — не Небеса, а наступний, кращий світ, досяжний через власне самовдосконалення. Джонатан з подивом дізнається, що його завзятість і всепоглинаюча спрямованість у навчанні дозволили йому пройти шлях еволюційного розвитку, на який у звичайних мартинів йдуть тисячі, десятки тисяч життів.
Я люблю читати повісті про шкільне життя, а книга Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи» одна з таких. Це твір не лише про школу, але й про взаємини дітей з однокласниками, учителями, батьками та іншими дорослими, про вірність, надії, взаємодо Оповідає історію дівчинка Аліна — головна героїня твору. У книзі також є щоденникові записи вчительки Маргарити Семенівни — Марсем, як називають її учні. Тобто з одного боку авторка подає події очима дитини, а з іншого — з точки зору дорослої людини.
Ми дізнаємося про зовсім не дитячі проблеми учнів класу, що супроводжують їх в період дорослішання: сімейні драми, перше кохання, конфлікти батьків і дітей, пошуки шляху в житті.
Однією з головних у творі є дуже гостра для сучасного суспільства проблема батьків та дітей, відповідальності дорослих за долю малечі. Так, наприклад, багато учнів із класу Марсем зростають без матері або батька, та й сама вчителька зізнається у своєму щоденнику, як колись вона боляче переживала розлучення власних батьків. Аліна має люблячих маму та дідуся, але постійно думає про тата, якого ніколи не бачила, бо йому не цікава доля доньки. «Все могло скластися інакше, якби в мене був тато», — міркує вона...
Гадаю що до
Вдруг он обратился к матушке: «Авдотья Васильевна, а сколько лет Петруше?»
— Да вот пошел семнадцатый годок, — отвечала матушка. — Петруша родился в тот самый год, как окривела тетушка Настасья Гарасимовна, и когда еще...
«Добро, — прервал батюшка, — пора его в службу. Полно ему бегать по девичьим да лазить на голубятни».
Не забудь, Андрей Петрович, — сказала матушка, — поклониться и от меня князю Б.; я, дескать, надеюсь, что он не оставит Петрушу своими милостями.
— Что за вздор! — отвечал батюшка нахмурясь. — К какой стати стану я писать к князю Б.?
— Да ведь ты сказал, что изволишь писать к начальнику Петруши?
— Ну, а там что?
— Да ведь начальник Петрушин — князь Б. Ведь Петруша записан в Семеновский полк.
— Записан! А мне какое дело, что он записан? Петруша в Петербург не поедет. Чему научится он, служа в Петербурге? мотать да повесничать? Нет, пускай послужит он в армии, да потянет лямку, да понюхает пороху, да будет солдат, а не шаматон. Записан в гвардии! Где его пашпорт? подай его сюда.
«Это, — говорил он, — необходимо для нашего брата служивого. В походе, например, придешь в местечко — чем прикажешь заняться? Ведь не все же бить жидов. Поневоле пойдешь в трактир и станешь играть на биллиарде; а для того надобно уметь играть!» Я совершенно был убежден и с большим прилежанием принялся за учение. Зурин громко ободрял меня, дивился моим быстрым успехам и, после нескольких уроков, предложил мне играть в деньги, по одному грошу, не для выигрыша, а так, чтоб только не играть даром, что, по его словам, самая скверная привычка. Я согласился и на то, а Зурин велел подать пуншу и уговорил меня попробовать, повторяя, что к службе надобно мне привыкать; а без пуншу что и служба! Я послушался его. Между тем игра наша продолжалась. Чем чаще прихлебывал я от моего стакана, тем становился отважнее. Шары поминутно летали у меня через борт; я горячился, бранил маркера, который считал бог ведает как, час от часу умножал игру, словом — вел себя как мальчишка, вырвавшийся на волю. Между тем время незаметно. Зурин взглянул на часы, положил кий и объявил мне, что я проиграл сто рублей. Это меня немножко смутило. Деньги мои были у Савельича. Я стал извиняться. Зурин меня прервал: «Помилуй! Не изволь и беспокоиться. Я могу и подождать, а покамест поедем к Аринушке».
Что прикажете?
«Что это, сударь, с тобою сделалось? — сказал он жалким голосом, — где ты это нагрузился? Ахти господи! отроду такого греха не бывало!» — «Молчи, хрыч! — отвечал я ему, запинаясь, — ты, верно, пьян, пошел спать... и уложи меня».
Объяснение:
Вот что я нашла
Чей именно нужен был?