Объясните смысл слова "недоросль". Вспомните Митрофанушку героя комедии. В чём Петруша похож на него, чем отличается? Могли ли Митрофанушку давать такие советы как советы отца Петруши?
Царство мрачного Аида Глубоко под землей царит неумолимый, мрачный брат Зевса, Аид. Полно мрака и ужасов его царство. Никогда не проникают туда радостные лучи яркого солнца. Бездонные пропасти ведут с поверхности земли в печальное царство Аида. Мрачные реки текут в нем. Там протекает все леденящая священная река Стикс, водами которой клянутся сами боги. Катят там свои волны Коцит и Ахеронт; души умерших оглашают своим стенанием, полным печали, их мрачные берега. В подземном царстве струятся и дающие забвение всего земного воды источника Леты . По мрачным полям царства Аида, заросшим бледными цветами асфодела , носятся бесплотные легкие тени умерших. Они сетуют на свою безрадостную жизнь без света и без желаний. Тихо раздаются их стоны, едва уловимые, подобные шелесту увядших листьев, гонимых осенним ветром. Нет никому возврата из этого царства печали. Трехглавый адский пес Кербер , на шее которого движутся с грозным шипением змеи, сторожит выход. Суровый, старый Харон, перевозчик душ умерших, не повезет через мрачные воды Ахеронта ни одну душу обратно, туда, где светит ярко солнце жизни. На вечное безрадостное существование обречены души умерших в мрачном царстве Аида. В этом-то царстве, до которого не доходят ни свет, ни радость, ни печали земной жизни, правит брат Зевса, Аид. Он сидит на золотом троне со своей женой Персефоной. Ему служат неумолимые богини мщения Эринии. Грозные, с бичами и змеями преследуют они преступника; не дают ему ни минуты покоя и терзают его угрызениями совести; нигде нельзя скрыться от них, всюду находят они свою жертву. У трона Аида сидят судьи царства умерших - Минос и Радамант. Здесь же, у трона, бог смерти Танат с мечом в руках, в черном плаще, с громадными черными крыльями. Могильным холодом веют эти крылья, когда прилетает Танат к ложу умирающего, чтобы срезать своим мечом прядь волос с его головы и исторгнуть душу. Рядом с Танатом и мрачные Керы. На крыльях своих носятся они, неистовые, по полю битвы. Керы ликуют, видя, как один за другим падают сраженные герои; своими кроваво-красными губами припадают они к ранам, жадно пьют горячую кровь сраженных и вырывают из тела их души. Здесь же, у трона Аида, и прекрасный, юный бог сна Гипнос. Он неслышно носится на своих крыльях над землей с головками мака в руках и льет из рога снотворный напиток. Нежно касается он своим чудесным жезлом глаз людей, тихо смыкает веки и погружает смертных в сладкий сон. Могуч бог Гипнос, не могут противиться ему ни смертные, ни боги, ни даже сам громовержец Зевс: и ему Гипнос смыкает грозные очи и погружает его в глубокий сон. Носятся в мрачном царстве Аида и боги сновидений. Есть среди них боги, дающие вещие и радостные сновидения, но есть боги и страшных, гнетущих сновидений, пугающих и мучащих людей. Есть боги и лживых снов, они вводят человека в заблуждение и часто ведут его к гибели. Царство неумолимого Аида полно мрака и ужасов. Там бродит во тьме ужасное привидение Эмпуса с ослиными ногами; оно, заманив в ночной тьме хитростью людей в уединенное место, выпивает всю кровь и пожирает их еще трепещущие тела. Там бродит и чудовищная Ламия; она ночью пробирается в спальню счастливых матерей и крадет у них детей, чтобы напиться их крови. Над всеми привидениями и чудовищами властвует великая богиня Геката. Три тела и три головы у нее. Безлунной ночью блуждает она в глубокой тьме по дорогам и у могил со всей своей ужасной свитой, окруженная стигийскими собаками . Она посылает ужасы и тяжкие сны на землю и губит людей. Гекату призывают как в колдовстве, но она же и единственная против колдовства для тех, которые чтут ее и приносят ей на распутьях, где расходятся три дороги, в жертву собак. Ужасно царство Аида, и ненавистно оно людям
Кажуть, що перше справжнє знайомство людини з книгою відбувається завжди випадково, незважаючи на те, що в будинку, де він виховувався, можливо, є багато книжок. Так сталося і зі мною. У моїх батьків велика домашня бібліотека, але та книга, яка відкрила для мене світ художньої літератури, потрапила мені до рук випадково. Я б сказав, навіть проти моєї волі. Батьки виховували в мені повагу до книжок, але в мене воно так і не з’являлося. Я любив вирізати з картону всякі фігурки і склеювати з них які-небудь композиції. Одного разу я щось склеював і як преса використав першу-ліпшу на очі товсту книжку. Коли це помітили батьки, вони мене пожурили і змусили поставити книжку на місце. Я недбало поклав книгу на стелаж навзнаки. Батько зажадав, щоб я поставив її як годиться – до загального ряд. Я вирішив, що наді мною просто знущаються, і надувся. Тоді батько сказав мені, що, якщо б я знав, що в цій книзі написано, я би вів себе зовсім по-іншому. На щастя, я був цікавий. Та ще батько підлив масла у вогонь, сказавши, що якщо б я опинився на безлюдному острові і мені попалася будь-яка книга, то вона б стала для мене дорожче всього на світі. Ось таким простим шляхом я відкрив для себе книгу Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”. З першого прочитання я вловив в ній тільки барвисті картини дії і фантастичні моменти. Потім я перечитував її ще кілька разів. І нарешті відкрив в романі Булгакова щось глибоке, особисте та навіть інтимне для ‘своєї душі. Тепер, коли я говорю про Булгакова та його твори, то мимоволі говорю про себе. З російських письменників він мені найближча і буде супроводжувати мене все моє життя. Назавжди запам’яталося мені відчуття гострої жалості – як при розставанні з дуже близькою людиною, коли я перевернув останню сторінку роману “Майстер і Маргарита”. Мені здається, Булгаков своїми творами відтворив власне життя в мріях і реальності. Його доля як письменника була трагічна. Але цьому виною, я вважаю, було не суспільство взагалі, а неспівзвучний письменника радянської епохи. Булгаков не зміг і не захотів стати “радянським” письменником. Це глибоко моральний вчинок людини, вчинок, гідний наслідування. Свої, поки ще невеликі, проблеми я намагаюся вирішувати в ключі мого улюбленого письменника. Терпінню і мужності також можна вчитися у Булгакова. Згадаймо, як письменник кінчає свій твір “Життя пана де Мольєра”: “І я, якому ніколи не судилося його побачити, посилаю йому свій прощальний привіт!” Ці слова письменника як би сказані їм про себе самого, про письменника, охарактеризовано їм так: “Терпляче і самовіддано писав він все життя – і здебільшого в” стіл “, іноді, втім, не витримуючи, знищуючи рукописи, зовсім як його літературний герой, майстер в суворій шапочці, загнаний в божевільню дружними зусиллями критиків …” Письменник Булгаков своїм життям і творчествомдоказал мені, що справа, якій людина присвячує своє життя, існує в більш високому вимірі, ніж його особу. Його життєве справа знаходиться в області ідей і духу. Книга талановитого письменника здатна до знайти життєву гармонію багатьом її читачам. До зустрічі з глибокою книгою, я вважаю, життя людини не має особливого сенсу. На тлі художнього досвіду книги, запала йому в душу, людина починає серйозно осмислювати своє життя. Письменник як би говорить своєму читачеві: “Ви народжені на землі, щоб виконати своє призначення”. Отже, прочитання мною роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” порушило в мені одного разу бажання пошукати ще більш глибокий зміст в нашій дійсності. Я прочитав на сьогоднішній день майже всього Булгакова і продовжую з задоволенням читати інші книги. Час засилля масової інформації не може вплинути на мою любов.
