"...Часто, вернувшись домой после одной из тех длительных и загадочных отлучек, которые вызывали подозрения у его друзей или тех, кто считал себя таковыми, Дориан, крадучись, шел наверх, в свою бывшую детскую, и, отперев дверь ключом, с которым никогда не расставался, подолгу стоял с зеркалом в руках перед портретом, глядя то на отталкивающее и все более старевшее лицо на полотне, то на прекрасное юное лицо, улыбавшееся ему в зеркале. Чем разительнее становился контраст между тем и другим, тем острее Дориан наслаждался им. Он все сильнее влюблялся в собственную красоту и все с большим интересом наблюдал разложение своей души. С напряженным вниманием, а порой и с каким-то противоестественным удовольствием разглядывал он уродливые складки, бороздившие морщинистый лоб и ложившиеся вокруг отяжелевшего чувственного рта, и порой задавал себе вопрос, что страшнее и омерзительнее — печать порока или печать возраста? Он приближал свои белые руки к огрубевшим и дряблым рукам на портрете — и, сравнивая их, улыбался. Он издевался над этим обезображенным, изношенным телом..."
Осінь – це надзвичайно красива пора. Барви осені я відчуваю усією душею. Різнобарвні кольори тішать погляд.Осінь непомітно підкралась до наших лісів, городів та садів. Здається, що дерева, немов ліхтарі, такі яскраві та красиві. Чарівниця–осінь ще з ночі почала свою роботу, щоб раненько здивувати світ. То небо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком. Так і мій настрій: то веселий, то романтичний, то сумний. Знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт – і заграло все довкола, ніби літо повернулося…Нині осінь нас чарує та показує свої яскраві кольори. Прощатись завжди сумно із красою навколишнього світу. Вільям Каллен Брошант казав: «Осінь – остання, чудова посмішка року».
