уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.
сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.
Главные герои рассказа – брат и сестра, Настя и Митраша. Дети остались без родителей. Они – круглые сироты. Другие жители деревни не оставляли их без внимания и всячески старались им, кто чем мог. Но дети научились жить самостоятельно и оказались довольно хозяйственными малыми.
Этот рассказ повествует о их быте и об одном приключении – как они за клюквой ходили. Брат с сестрой решили набрать этой чудесной ягоды побольше. Вот и вспомнили они рассказ отца о месте, где ее видимо-невидимо. Но путь туда лежал через болото. Его можно было и обойти. Вот тут-то и произошла меж детьми ссора, в результате которой Настя пошла в обход, а брат ее пошел прямо по гибельной тропе и чуть было не увяз в болоте.
К счастью, все закончилось хорошо. Мальчика умная собака. К тому же, он сумел убить волка, которого долго жители деревни изловить не могли. За это прослыл он героем. А ягоды дети набрали.
Этот рассказ не только о приключениях двух сироток. Еще одним действующим лицом выступает в нем сама природа. А все происходящее в нем наталкивает на многие мысли.
Всем нам известно, что природа – наша кормилица. Не зря, кстати, рассказ назван так – «кладовая солнца». Это – те дары, что принимаем мы от природы и они безграничны. Нужно только уметь ими пользоваться. Этому и учит произведение.
Еще, под кладовой здесь понимается и само болото, где скапливается полезное для человека вещество – торф. Однако, все полезное может быть и опасным. Это и показывается автором.
Мальчик чуть не утонул в болоте. А над сестрой взяла верх жадность. Девочка, добравшись до ягодной полянки, это тоже природная кладовая, даже забыла о брате. Она очень сильно увлеклась сбором клюквы.
Но все хорошо, что хорошо заканчивается. Дети получили большой жизненный урок из этого своего приключения. Они поняли, что действовать нужно сообща и тогда можно будет избежать много опасностей. А знания и доверие опыту людей - это то, что всегда
Источник: Сочинение по рассказу Кладовая солнца Пришвина 6 класс
Мое любимое стихотворение М.Ю.Лермонтова «Утес». Это стихотворение принадлежит к последним произведениям Лермонтова, написано оно было примерно за месяц до роковой дуэли поэта.
На первый взгляд здесь просто описаны картины природы: золотая тучка, утес, лазурное небо, пустыня. Но стихотворение затрагивает очень глубокую тему: одиночество человека в огромном мире. Тема раскрывается с олицетворения, и утес, и тучка наделены человеческими чертами: тучка умчалась по лазури, весело играя; остался след в морщине утеса, он стоит, задумался и тихонько плачет. Тучка оставляет сильное впечатление в сознании утеса. Каждый человек ищет гармонию с окружающей действительностью, и утес находит эту гармонию в образе тучки. Когда она покидает его, воспоминания о мимолетном счастье настолько сильны, что утес плачет в пустыне. «Пустыня» - это символ одиночества. Стихотворение лишено детализации, и читатель представляет одинокий утес в огромной пустыне.
Стремление к душевной гармонии, наверное, одно из основных стремлений человека. Каждому хочется найти свое место в жизни, наполнить ее смыслом. И это стремление затрагивает Лермонтов в стихотворении «Утес». Соотношение духовного и материального начала ведут к определенной стабильности душевных чувств. Но душа (тучка) может существовать вне тела (утес), тело же без души обреченно на страдания.
Лирический герой произведения не бездеятелен. Он стремится обрести снова чувство гармонии. Пускаясь в путь, он понимает, что путь будет долгим, трудным, но герой не отчаивается. Поиски счастья могут занимать всю жизнь человека.
Таким образом, в небольшом лирическом стихотворении Лермонтова «Утес» раскрывается достаточно глубокая тема личных переживаний каждого человека. Наверное, в этом и заключается главный талант поэта: говоря о себе, он говорит обо всех. Каждый может увидеть отражение своей печали и грусти в душе старого утеса.
Источник: Мое любимое стихотворение Лермонтова Утес сочинение