Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. Їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамотиЗ самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. Їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "Як дитиною, бувало...". Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад" а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "Мрії". Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "Ти мене убити можеш, але жити не примусиш". Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:
Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько.
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!
Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.
З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає "приємна", інші — від слова "чайка".
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.
Надеюсь ты любишь много писать!ХЗ!!Я прочитала хорошую повесть под названием «Белый Клык» Джека Лондона. Главный герой произведения – волк, которого звали Белый Клык. У него в роду были волк и собака, так что его воспитание было как у собаки, а от отца он позаимствовал выносливость, окрас, силу. В его тяжелой жизни было три хозяина. Первого звали Серый Бобр. У него было много других собак, между которыми Белый Клык был лидером. Второго хозяина Белый Клык ненавидел больше всего, потому что тот смеялся над ним, издевался, как только мог. Третий хозяин был самый лучший. Он по-настоящему любил Белого Клыка. У первого хозяина – я про него уже говорила – было очень много других собак, но все же, когда Белый Клык вырос, он стал лидерствовать и стал вожаком упряжки. Белый клык мог бежать днями, а обычные собаки могли бежать только часами. Еще он был выносливее, хитрее, быстрее. Тогда у Белого Клыка был враг. Его звали Лип-Лип. Однажды, когда был голод, все умные собаки убежали в лес, понимая, что рано или поздно их съедят. И когда Лип-Лип и Белый Клык встретились в лесу, то они отличались очень сильно. Белый Клык был сыт и здоров, а Лип-Лип был худым и голодным. Их схватка закончилась быстрой победой Белого Клыка. Серый Бобр ни за что не хотел отдавать или продавать Белого Клыка, потому что волк являлся предметом его гордости. Но однажды, когда Белый Клык гулял, его заметил уродливый человек, которого звали Красавчик Смит. Красавчик Смит положил глаз на волка, узнал все про него и стал уговаривать Серого Бобра продать Белого Клыка, но индеец ни за что не хотел расставаться с Белым Клыком. Тогда Красавчик Смит прибег к хитрости. Он стал приходить к индейцу с бутылкой виски, и в конце концов Серый Бобр окончательно спился и отдал волка Смиту. Белый клык приносил Смиту очень большие деньги, а Красавчик Смит отвечал ему насмешками, битьем, издевательствами. Волк в каждом бою побеждал. Один раз он даже дрался с рысью. У третьего хозяина Скотта с Белым клыком произошла следующая история. Над жизнью Скотта повисла большая опасность: из тюрьмы сбежал очень опасный преступник. И однажды ночью этот преступник пробрался в дом. И если бы не Белый Клык, то Джим Холл убил бы судью – отца Скотта. Белый Клык жертвовал жизнью за отца любимого хозяина, ведь в него преступник Джим Холл стрелял из револьвера. Мне понравилась эта книга. Не зря Белого Клыка прозвали бесценным волком, ведь для всех трех хозяев он сделал очень много.
Краткое содержание пушкин выстрел в 5 преложениях очень надо
20.07.2013
Попросите больше нарушение!
Svetlaea88главный мозг
В произведении А.С.Пушкина "Выстрел" рассказывается о чести и милосердии, проявленной офицером Сильвио по отношению к другому офицеру,вызвавшем его на дуэль.Сильвио отличался необычайной меткостью в стрельбе.Еще во времена его молодости он повздорил с молодым офицером,затем получил от него пощечину.На следующее утро состоялась дуэль.Офицер был явно беззаботен.Ему было все равно-умрет он или останется в живых-он был молод и глуп,ему было нечего терять.Офицер стрелял первым,и прострелил Сильвио фуражку.Однако Сильвио решил не стрелять тогда.С тех пор много лет. Когда Сильвио узнал,что офицер женится,он решил использовать тот выстрел,отомстить.Наконец он увидел страх в глазах своего давнего врага.Но Сильвио был вовсе не бездушным-он простил офицера.Сильвио был человеком честным,смелым и своенравным.
Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
Леся Українка
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. Їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамотиЗ самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. Їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "Як дитиною, бувало...". Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад" а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "Мрії". Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "Ти мене убити можеш, але жити не примусиш". Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:
Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько.
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!
Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.
З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає "приємна", інші — від слова "чайка".
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.