На рассвете 24 (12 по старому стилю) июня 1812 года войска Наполеона без объявления войны переправились через реку Неман и вторглись в пределы России. Армия Наполеона, которую сам он называл "Великой армией", насчитывала свыше 600 000 человек и 1420 орудий. Помимо французов в нее входили национальные корпуса европейских стран, покоренных Наполеоном, а также польский корпус маршала Ю.Понятовского.
Главные силы Наполеона были развернуты в два эшелона. Первый (444 000 человек и 940 орудий) состоял из трех группировок: правое крыло во главе с Жеромом Бонапартом (78 000 человек, 159 орудий) должно было двигаться на Гродно, отвлекая на себя как можно больше русских сил; центральная группировка под командованием Евгения Богарне (82 000 человек, 208 орудий) должна была помешать соединению 1-й и 2-й русских армий; левое крыло во главе с самим Наполеоном (218 000 человек, 527 орудий) двинулось на Вильно - ему отводилась главная роль во всей кампании. В тылу, между Вислой и Одером оставались второй эшелон - 170 000 человек, 432 орудия и резерв (корпус маршала Ожеро и другие войска).
Вторгшемуся неприятелю противостояли 220 - 240 тысяч русских солдат при 942 орудиях - в 3 раза меньше, чем было у противника. К тому же русские войска были разделены: 1-я Западная армия под командованием военного министра генерала от инфантерии М.Б.Барклая де Толли (110 - 127 тысяч человек при 558 орудиях) растянулась более чем на 200 километров от Литвы до Гродно в Белоруссии; 2-я Западная армия во главе с генералом от инфантерии П.И.Багратионом (45 - 48 тысяч человек при 216 орудиях) занимала линию до 100 километров к востоку от Белостока; 3-я Западная армия генерала от кавалерии А.П.Тормасова (46 000 человек при 168 орудиях) стояла на Волыни у Луцка. На правом фланге русских войск (в Финляндии) находился корпус генерал-лейтенанта Ф.Ф.Штейнгеля, на левом фланге - Дунайская армия адмирала П.В.Чичагова.
Учитывая огромные размеры и мощь России, Наполеон планировал завершить кампанию за три года: в 1812 году овладеть западными губерниями от Риги до Луцка, в 1813 году - Москвой, в 1814 году - в Санкт-Петербургом. Такая постепенность позволила бы ему расчленить Россию, обеспечив тылы и коммуникации армии, действующей на огромных пространствах. На блиц-криг завоеватель Европы не рассчитывал, хотя и собирался поодиночке быстро разгромить главные силы русской армии еще в приграничных районах.
Но поняв, что сопротивляться разрозненными частями невозможно, русское командование начало отход вглубь страны. И этим был сорван стратегический план Наполеона. Вместо поэтапного расчленения России Наполеон был вынужден двигаться за ускользающими русскими армиями вглубь страны, растягивая коммуникации и теряя превосходство в силах.
Соединительные союзы выражают отношения перечисления: И, да (в значении «и») , и.. . и, ни.. . ни, тоже, также. ПРИМЕР: Из лавок высовываются сонные физиономии, И скоро около дровяного склада, словноиз земли выросши, собирается толпа. (А. П. Чехов. "Хамелеон").
Противительные союзы выражают отношения противопоставления, несоответствия, различия: Но, а, да (в значении «но») , однако, зато, же. ПРИМЕР: «Кто писал не знаю, а я дурак читаю» . (А. П. Чехов. "Жалобная книга").
Разделительные союзы выражают отношения взаимоисключения, чередования действий, явлений, признаков: Или, либо, ли.. . ли, то.. . то, не то.. . не то, то ли.. . то ли. ПРИМЕР: «Что ты ржешь, мой конь ретивый, Что ты шею опустил, Не потряхиваешь гривой, Не грызешь своих удил? Али я тебя не холю? Али ешь овса не вволю? Али сбруя не красна? Аль поводья не шелковы, Не серебряны подковы, Не злачены стремена? » (А. С. Пушкин. "Конь") ИЛИ: Лишь изредка олень пугливый через пустыню пробежит, или коней табун игривый молчанье дали возмутит (Лермонтов) .
Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,
З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.
Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону
Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився
Вирок почути судді, без суду й опіки безпечний.
Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки,
Щоби легким кораблем незнані одвідати землі.
Жодні надмор'я чужі не манили щасливого люду.
Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами;
Проста сурма і покручений ріг не співали до бою;
Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська
Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі.
Щедра земля самохіть, ще не знаючи пут обов'язку,
Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною,
Гойний приносила дар, поживу, легку і корисну.
Люди збирали тоді дику вишню й суниці по горах,
Терен з залозистих віт, шовковиці ягоди стиглі
Та жолуді, що зронило Юпітера древо розлоге.
Вічна стояла весна, і подувом ніжним зефіри
Пестили цвіт луговий, що пишався і ріс, самосійний.
Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами,
І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся.
Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки,
І темнолисті дуби золотими точились медами.
З того ж часу, як, заславши Сатурна у Тартар темничний,
Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала,
Гірша від золота, але цінніша від темної міді.
Владар новий сколотив цілорічну Сатурнову Весну,
Літо додавши до неї, непевную Осінь і Зиму,
І на чотири доби річний кругобіг поділивши.
Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки,
І від холодних вітрів крижані позвисали бурульки.
Вперше тоді знадобились оселі; оселі знайшлися
В сховах печер, у кущах верболозу, поплетених ликом.
Вперше Церериним зерном засіяно ниву родючу
І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.
Третя доба — мідяна — за срібною хутко настала;
Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий,
Але ж іще не злочинний. Остання порода — залізна.
Тож як настала доба найгіршої тої породи,
Зразу ж з'явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;
Хитрість, Брехня і Шдступство посіли їх місце спустіле;
Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки;
Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.
Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,
Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями.
Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,
Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.
Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків,
Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.
В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі
Видобувають скарби, усякого лиха початок;
Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше,
Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,
В хижих, кривавих руках брязкучу стискаючи зброю.
Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже,
Гість на господаря також — і братня любов потьмарилась;
Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку.
Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;
Син нетерплячий про батькову смерть дізнається в ворожки.
Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея
Землю, сплямовану кров'ю,— остання з богів — покидає.