Покрытая золотом и драгоценными камнями скульптура Счастливого Принца стояла на колонне над городом. Все восхищались прекрасной статуей. Однажды над городом летел Скворец — он покинул свою возлюбленную Тростинку, которая была домоседкой и не разделяла любви к путешествием, а лишь флиртовала с Ветром; он устроился на ночёвку между туфель Принца. Вдруг птица почувствовала на себе слезы Принца — тот плакал, ибо видел всю скорбь и нищету города, хотя и имел оловянное сердце. По Принца Скворец не улетел в Египет, а несколько дней носил бедным людям в виде драгоценностей со скульптуры: швее, у которой болел сын — рубин со шпаги, бедному юноше-драматургу — глаз-сапфир, девочке, уронившей спички для продажи в канаву — второй сапфир.
Пришла зима, но Скворец решил остаться с Принцем и рассказал ему, уже слепому, о Египте, куда сама птица так стремилась. После того, как Скворец листочек за листочком раздал все золото, покрывавшее скульптуру, крылатый умер. Оловянное сердце Принца раскололось надвое.
Некрасивую статую сняли и переплавили. Глава города решил, что пора поставить памятник ему самому, но Советники были не согласны — все переругались. Оловянное сердце и мёртвую птицу выбросили на свалку, откуда их забрал Ангел, которого Господь попросил принести самое драгоценное, что он найдёт в этом городе.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.