Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Цитатна характеристика Михайлика.
Портретна характеристика
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
«Напакувавши повну кишеню молоденького щавлю, я вже трохи безпечніше пішов додому».
«Там біля загороди попасеш конягу, а в загороді нарвеш собі черешень».
«Дома всі похвалили мене за гарні черешні, бабуся назвала свого внука «нашим годувальником»»
«Треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді»
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«І тут я згадав про своє насіння. Вийняв жменю і подав малому. Він обома ручатами схопив зернята, а потім поглянув на матір».
«А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала».
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів»
Повествование — от третьего лица. много диалогов. сюжет динамичен, насыщен событиями, во многом мелодраматичен. закончился последний вечер егора прокудина на зоне. утром начальник напутствует его. мы узнаём, что егор мечтает о своём хозяйстве, корове. его будущая жена — байкалова любовь федоровна. он её никогда не видел, они знают друг друга только по переписке. начальник советует получше одеться. выйдя из тюрьмы, прокудин наслаждается весной, ощущает прилив сил, радуется чувству жизни. в областном центре егор приходит к своим товарищам «на хату». там много молодых людей. среди прочих — губошлёп, бульдог, люсьен. они ждут звонка от подельников: те совершают очередное ограбление. егор (там его зовут горе) не хочет рассказывать о зоне, он хочет отдохнуть от жестокости. они пляшут с люсьен. чувствуется, что никто не разделяет настроения егора, даже люсьен (которая лучше других понимает мерзость их занятия и внутреннюю чистоту егора). губошлёп нервничает, немного ревнует люсьен к егору. раздаётся звонок: подельников накрыла милиция, всем надо разбегаться. егор тоже бежит, хотя это рискованно для него. он пытается найти в городе своих знакомых, но ему не хотят отвечать.
На мой взгляд, "первая любовь" - это одно из произведений, в котором вся изюминка в финале. это ни в коей мере не означает, что нужно перелистать страницы и прочитать, чем же закончится ! это означает лишь то, что действие этой повести довольно ровное и, кажется, предсказуемое, а в конце появляется что-то, о чём мы не могли догадаться и даже предположить. из всего перечитанного мною у тургенева "первая любовь" показалась наиболее интересной по "послевкусию" - так я называю то чувство, ощущение, эмоции, которые испытываешь, перевернув последнюю страницу книги. в некоторых книгах оно богато и многогранно, в других - его и вовсе нет! 2. первой любви, романтичной, мучительной и трагично окончившейся. мы видим молодого человека, совсем еще юного, не знающего настоящей жизни и испытывающего все те чувства, которые так бурно выражаются в его поклонении прекрасной девушке. герой проходит все стадии безответной любви - сначала упивается неразделенной влюбленностью, затем испытывает муки ревности, еще пока неясной и неопределенной, потом вдруг узнает, к кому ему стоит ревновать свою возлюбленную - к собственному отцу. понравилось то, как автор описывает чувства мальчика - просто, понятно и в то же время удивительно глубоко. зинаида, та самая "первая любовь" владимира, вызывает самые противоречивые чувства. поначалу мне она совсем не понравилась, показалась легкомысленной, пустой кокеткой, только и умеющей вертеть мужчинами (стоит отдать ей должное, делала..
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Цитатна характеристика Михайлика.
Портретна характеристика
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
«Напакувавши повну кишеню молоденького щавлю, я вже трохи безпечніше пішов додому».
«Там біля загороди попасеш конягу, а в загороді нарвеш собі черешень».
«Дома всі похвалили мене за гарні черешні, бабуся назвала свого внука «нашим годувальником»»
«Треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді»
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«І тут я згадав про своє насіння. Вийняв жменю і подав малому. Він обома ручатами схопив зернята, а потім поглянув на матір».
«А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала».
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів»
Вдячний
«Ой, як славної — вирвалось у мене».
«Дуже гарно»