Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась.
Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети.
"Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби". Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість.
Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
Нельзя выборочно приглашать гостей, как это сделал царь Матвей, пригласив на пир по случаю рождения дочери только 11 чародеек, а двенадцатой отказав только потому, что она была "хромоногой, старой и злой". Обидевшись, старуха предсказала маленькой царевне беду.
Урок второй. Чему быть, того не миновать.
Хоть и запретил Матвей прясть и велел уничтожить все прялки и веретена, а царевна всё же нашла одно, о которое укололась. И тут же по предсказанию старой чародейки вместе со всем царством погрузилась в трёхсотлетний сон.
Урок третий. "Кто хочет -- тот добьётся. Кто ищет -- тот всегда найдёт".
Как это сделал молодой царевич, пробравшийся через дремучий лес и поцеловавший спящую царевну. От поцелуя девушка проснулась, а с ней проснулось и всё царство. И всё закончилось, как и положено, счастливой свадьбой