Какие грани личности Мцыри раскрываются в его встрече с молодой грузинкой и бое с барсом? Чтобы более наглядно представить ситуацию и прийти к обоснованным выводам, в две колонки запишите ключевые слова( по каждому эпизоду оттдельно
Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі. Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»
Родители это святое! все говорят, что молодость, вероятно, самое лучшее время нашей жизни. молодость - это любовь, дружба, романтика, новые открытия и т.д. но это также самое трудное время для принятия важныхрешений, которые повлияют на всю нашу жизнь. наше время не простое даже для взрослых, не говоря уже и о подростках, которые должны найти свое место в обществе, (а это сложно). именно поэтому родители должны своим детям решать трудные вопросы, а дети должны быть хорошим и положительным примером для них, показывая, как важно относиться к другим людям с уважением. я думаю, что все это может действительно построить хорошие отношения между родителями и детьми. но в современной жизни существует проблема недостатка общения между родителями и детьми. недостаток любви и внимания к детям может сделать их несчастными. можно просто открыть ежедневную газету и найти статьи о том, как подростки кончают жизнь самоубийством, или статьи о том, как подростки совершают преступления из-за стресса, полученного в семье. эти инциденты показывают важность общения родителей со своими детьми. любовь к своим детям, которая существует в пределах каждого родителя, часто раскрывается через беспокойство к своему ребёнку. но чрезмерный контроль может повлиять не самым лучшим способом на ребенка. часто дети в школе или на улице начинают издеваться над ребенком, который подвержен излишнему вниманию родителей. называют его несамостоятельным. в результате этого давления ребенок сердиться, становится грубым замкнутым. я думаю, что родители не должны все время контролировать своих детей. иногда они должны обеспечить свободу. что касается меня, у меня хорошие взаимоотношения с родителями. всякий раз, когда у меня случаются проблемы с друзьями или с уроками, я знаю, что они всегда выслушают и дадут совет. они научили меня многому. мои родители имеют большой жизненный опыт, и всегда рады поделиться своими знаниями со мной. но иногда мои родители думают, что я еще ребенок. когда я иду гулять друзьями, я всегда должна возвращаться домой к десяти часам. они обычно звонят мне на мобильный телефон, чтобы проверить, где я нахожусь. я должна спрашивать разрешения на почти все, что я делаю. иногда мне кажется это несправедливым, но я все равно люблю своих родителей, и думаю, что они самые добрые во всем мире! в заключение хотелось бы сказать, что способность решать или избегать проблемы в семье зависит как от родителей, так и от детей. если отношения между родителями и детьми, основаны на любви, взаимном уважении, и доброте, семья будет счастлива.
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі.
Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»