Провідні мотиви лірики Лі Бо - елегічні. Це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.
Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо — нерозривність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілій... Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.
Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, що вказані для Лі Бо. Його вірш “При місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. Поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. Предгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. Адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— Пожежі війни все палають вві сні й наяву”.
Произведение про мальчика-дошкольника Серёжу, который живёт в маленьком городке на улице Дальняя вместе с мамой, тётей Пашей и Лукьянычем. У Серёжи хорошая память, он знает буквы,любит раскрашивать картинки и ходить с мамой в кино.У него были друзья-Васька, Женька, Шурка, Лида. В доме произошли перемены -мама Серёжи вышла замуж за Коростелёва.Коростелёв полюбил Серёжу, купил ему детский велосипед,рассказывал ему разные истории.В книге описаны переживания Серёжи, его мысли. Мама с Коростелёвым и маленьким братом собираются переезжать в Холмогоры на его новое место работы, а Серёжу не берут.Серёжа очень переживал предстоящую разлуку,Дмитрий Коростелёв, видя , как мальчик расстроен, решил взять его с собой.Мальчик очень счастлив.
Начинается всё с того что мальчик по имени Сашук плачет и просит маму разрешить ему взять с собой на море кутёнка, но мать не разрешает. На "газоне" приезжает иван даниловичь и другие рыбаки с которыми они и едут на море. Узнав почему плачет Сашук иван даниловичь разрешает мальчику взять с собой щенка. Они садятся в "газрн" и уезжают. по пути к морю встречается город, не большой на самом деле, но так как сашук с мамой живут в деревне мальчику этот город кажется огромным. По дороге мальчик спрашивае у дяи семён что такое море, а дядя семён отвечает что море это безда, сначала мальчик не верит. на этом разговор окончен и сашук смотрит на плохо виднеющуюся дорогу высунув голову в окно, а на слова матери о том что нужно ложится спать он отвечает что сей час ляжет. Наконец мальчик укладывается спать вместе со своим щеночком.
Сашук просыпается уже в домике на море и вопреки уговорам матери сначала поесть бежит сначала к морю и долго всматривается в голубой горизонт за которым не видно другого берега. Рыбаки как сказала ему мама уже уплыли но их не видно! Может они утонули? ! Тут приходит его мама которой он решается задать этот вопрос, но она отвергает все его сомнения и говорит что они уже подплывают. Мальчик вглядыватся в голубую полоску, но сначала не может заметить маленьнкую точку их корабля и только потом замечает их далеко и хочет остаться ждать их причала, но мать ему говорит, что им ещё часа два ходу и забирает мальчика поесть говоря что они потом вернутся их вместу встречать!
Провідні мотиви лірики Лі Бо - елегічні. Це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.
Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо — нерозривність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілій... Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.
Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, що вказані для Лі Бо. Його вірш “При місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. Поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. Предгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. Адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— Пожежі війни все палають вві сні й наяву”.