В произведении Виктора Астафьева «Конь с розовой гривой» рассказывается о некоторых моментах из жизни маленького мальчика. Однажды бабушка отправит его в лес собирать ягоду — землянику, пообещав отблагодарить за это чудесным пряником, который сделан в виде коня с розовой гривой. Главный герой, учитывая его полуголодное детство, только и мечтал о такой радости. Поэтому он быстро собрался и отправился за ягодой со своими друзьями . Увы, попав под влияние товарищей, главный герой съел всю собранную им землянику. И для того, чтобы не быть наказанным бабушкой и не лишиться этого самого желанного коня с розовой гривой, мальчик принимает некрасивое решение – обмануть бабушку. Для этого он засыпает корзину травой, присыпав сверху ягодой. Промучившись ночью угрызениями совести, главный герой понимает, что надо признаться во всём бабушке, но не успевает – она уезжает в город.
Україна — "тихі води, ясні зорі" — завжди була для загарбників, сусідів і не сусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі. Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об'єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії. У романі "Чорна рада" ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об'єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.
