Рассказ по повести Александра Грина «Алые паруса» Александр Грин написал замечательную повесть «Алые паруса». В этой повести он не старался показать нам чудо, сказку, волшебство. Писатель хотел сказать, что они бывают, дать нам надежду на чудо. Маленькая девочка по имени Ассоль однажды встретилась с Эглем, который сказал ей, что во взрослой жизни к ней приплывёт прекрасный принц, на огромном корабле, над которым будут развеваться алые паруса. С тех пор главная героиня только и ждала и мечтала, когда же исполнится предсказание Эгля. Этим принцем суждено стать молодому человеку по имени Грей. Он воспитывался в богатой семье. Однажды в детстве, находясь в библиотеке, совсем ещё юный Грей увидел картину, на которой был изображён капитан корабля. И тогда Грей начал мечтать о море. И он смог воплотить эту мечту в жизнь, действительно став капитаном. Однажды его судно с алыми парусами подошло к берегу. Красавица Ассоль крикнула стоявшему на борту капитану – «Это я!». И Грей полюбил девушку и забрал её с собой. Таким образом сказка стала реальной, мечта Ассоль сбылась. И если бы не её встреча с Эглем, то сказки могло бы и не быть. Волшебник Эгль подарил мечту и надежду девушке, и они претворились в жизнь. Повесть Александра Грина «Алые паруса» — это история о том, что мечты человека сбываются. Необходимо только верить и ждать! И любому из нас рано или поздно повезёт.
Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.
