Осел увидел Соловья И говорит ему: "Послушай-ка, дружище! Ты, сказывают, петь великий мастерище. Хотел бы очень я Сам посудить, твое услышав пенье, Велико ль подлинно твое уменье?" Тут Соловей являть свое искусство стал: Защелкал, засвистал На тысячу ладов, тянул, переливался; То нежно он ослабевал И томной вдалеке свирелью отдавался, То мелкой дробью вдруг по роще рассыпался. Внимало все тогда Любимцу и певцу Авроры; Затихли ветерки, замолкли птичек хоры, И прилегли стада Чуть-чуть дыша, пастух им любовался И только иногда, Внимая Соловью, пастушке улыбался. Скончал певец. Осел, уставясь в землю лбом, "Изрядно, - говорит, - сказать неложно, Тебя без скуки слушать можно; А жаль, что незнаком Ты с нашим петухом; Еще б ты боле навострился, Когда бы у него немножко поучился", Услыша суд такой, мой бедный Соловей Вспорхнул - и полетел за тридевять полей. Избави бог и нас от этаких судей.
В “Мертвых душах” тема крепостничества сплетается с темой бюрократии, чиновничьего произвола и беззакония. Блюстители порядка в поэме во многом родственны помещикам. На это Гоголь обращает внимание читателей уже в первой главе “Мертвых душ”.
Рассуждая о тонких и толстых господах, автор поэмы приходит к выводу: “Наконец, толстый, послуживши богу и государю, заслуживши всеобщее уважение, оставляет службу…. и делается помещиком, славным русским барином, хлебосолом, и живет, и хорошо живет…” Это злая сатира на чиновников-грабителей
Объяснение:
Зараз за вікном 2013 рік. Всі ми жевемо в період розвитку все новіших та новіших технологій. Телевізори з ультратонкими екранами, сенсорні телефони, пральні машини, мікрохвильові печі Все це оточує нас. А чи змінився наш відпочинок? Відповідь на це запитання досить проста - ТАК. Раніше діти бігали на вулицях, гралися з друзями у різні ігри або тихо із задоволенням читали якусь цікаву книжечку. Зараз же замість вище сказаного ми дивимося телевізор або граємо на комп'ютері, які сильно псують наш зір і через що ми страждаємо у майбутньому. Нажаль сучасні підлітки та дорослі не розуміють. Їм краще подивитися фільм протягом 2 годин, ніж читати книжку на 200-300 сторінок. Авжеж вигідніше та зручніше подивитись все по екрану, з'економивши багато часу. Проте, коли ти читаєш книжку, вглиблюєшся в кожне прочитане слово, ти розумієш все набагато краще й цікавіше. Книжки, ніби люди, кожна відрізняється одна від одної. В одній ми можемо прочитати про тваринок та домашніх тваринок, яких ми так любимо, які дарують нам радість та задоволення. В іншій про чисте та вічне кохання, яке не згасає при будь-яких ситуаціях, без зрад і негараздів. В третій, про войовничих та відчайдушних лицарів, які рятували простих людей і чарівних дам.
Читаючи книжку, ми переживаємо разом з її героєм всі емоції таподії, зливаємося з ним, стаємо одним цілим. Це дає нам змогу це дає нам змогу зрозуміти сенс, зрозуміти думки та душу автора ціїє книжки. Фільми ж нам цього дати не можуть. Можливо це буде реально років через 200, а можливо й ні.
Отже, я вважаю, що книжка - це людський скарб, який нічим і ніяк не можна замінити, який нас зацікавлював, зацікавлює і буде зацікавлювати ще багато-багато віків та століть.