у меня дома живет мой любимец кот сережа, его порода-донской сфинкс.он самое чудесное животное на планете! когда мне грустно, сережа меня жалеет.он подходит ко мне и заглядывает в глаза.а потом "целует" в щеку, словно говорит: "не расстраивайся, я же тебя жалею! "он умный.мы часто замечали, что сережа смотрит новости по телевизору.новости заканчиваются, и он отворачивается от телевизора.а однажды мама поставила на плиту воду для кофе.и забыла.вода уже закипела и могла выкепеть.а сережа буквально притащил маму на кухню, запрыгнул на столешницу и носом показал в сторону выкипающей воды.мама похвалила его и сказала: "вот это у меня! я же совсем забыла про воду! "
с сережей никогда не скучно.когда я заканчиваю делать уроки, он приглашает меня играть с ним.начинает заигрывать, хватает меня лапкой и убегает, давай,мол, беги за мной! так что мой кот-уникум.и все в нем особенное! особенно его
была ранняя осень. дети в детском саду гуляли на своем участке. вдруг они увидели большую белобокую сороку. она сидела на ветке дерева и громко трещала. воспитатель сказала: «дети, посмотрите, сорока чем-то встревожена. она просит о , а мы не понимаем ее. но у меня есть знакомый лесник дедушка ваня, который знает птичий язык, пойдемте к нему в лес». все дружно отправились в сторожку лесника, а впереди летела сорока.
вот они пришли на лесную полянку и увидели деда ваню. неподалеку на дереве села сорока и опять тревожно затрещала. дети поздоровались с лесником и попросили его рассказать, что беспокоит сороку. а лесник им ответил: «вы посмотрите внимательно вокруг и сами все поймете». увидели вокруг много мусора. везде валялись банки, пакеты, бумажки. дети и воспитатель тут же решили, что нужно очистить поляну от мусора и принялись за работу. а когда поляна стала чистой, на нее тут же пришли лесные жители: белка, заяц, ежик. они радовались и детей.
а потом решили, чтобы лес всегда был чистым, нарисовать запрещающие знаки и развесить их.
так они и сделали. чисто, светло и радостно стало в лесу.
Головним персонажем повісті Олександра Гріна є мрійлива і щира дівчина Ассоль. Ця дівчина – один з найромантичніших персонажів російської літератури 20-го століття.
Мати Ассоль рано померла, і її виростив батько – моряк і ремісник Лонгрен. Жителі села їх не любили. Дівчинка з ранніх років звикла до самотності. Навколишні її відкинули, їй доводилося терпіти насмішки і образи. Ассоль навіть вважали божевільною. Вона розповіла односельчанам історію про зустріч з чарівником, який пророкував, що за нею в призначену годину припливе благородний принц на кораблі з вітрилами червоного кольору. Після цього її прозвали корабельною Ассоль.
За своїм складом героїня відрізняється яскравою фантазією і щирим серцем. Ассоль дивиться на світ широко розкритими очима, вона вірить в свій ідеал і ніколи не відмовиться від мрії. У неї багатий внутрішній світ і вона вміє бачити глибокий сенс в простих речах.
Ассоль освічена і любить читати. Їй притаманні працелюбність і любов до природи. З рослинами вона спілкується, як з живими істотами, проявляє до них турботу. Коли ж Ассоль підростає, то стає по-справжньому красивою. Їй личить будь-яке вбрання. Вона мила і чарівна дівчина. Її обличчя чисте і світле, як у дитини.
В душі Ассоль завжди плекала свою потаємну мрію про кораблі з червоними вітрилами. Навіть батько дівчинки сподівався, що через певний час вона викине з голови пророцтво чарівника Егля. Але здатність самовіддано мріяти і ігнорувати злі випади односельчан зміцнили дух дівчини. В її житті настав час для дива. Вона зустріла того, хто зрозумів її чутливу юну душу і здійснив заповітну мрію. Біля берегів її рідного села з’явилося судно з червоними вітрилами. Його побудував для Ассоль капітан Грей – благородний моряк, який дізнався історію Ассоль і втілив її в дійсність.
Героїня повісті-феєрії є справжнім символом такого вічного і гідного почуття, як віра. Її душу переповнюють емоції і переживання, вона чуттєва і відкрита, але при цьому володіє сильним і незламним духом. Ассоль не відпустила свої мрії. І тому вони збулися