Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів. По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх
Именно такое название закрепилось у нас за стихотворением Алексея Константиновича Толстого, которое он написал в 1868 году. Стихотворение это — явно шуточное, сатирическое даже — в напористом стиле излагает основные факты российской истории и поэтому, вероятно, оно может послужить для нынешних школьников неоценимым пособием по предмету «История Отечества». Во всяком случае, сам я учил историю именно по стихотворению Толстого.Между прочим, изучение истории — дело чрезвычайно полезное. Приведу лишь один довольно известный пример. Муж врывается в дом и с порога кричит жене: «Я всё знаю, такая ты и сякая!». И в ответ слышит невозмутимое: «Да? Ты всё знаешь? А вот когда была битва при Грюнвальде?». Скорее всего, после этого муж сразу поймёт, что он несколько погорячился.Возвращаясь к стихотворению А.К. Толстого: вероятно быть пособием по отечественной истории — это не единственное его достоинство, иначе трудно объяснить, почему вот уже почти полтора века оно пользуется огромной популярностью. И это при том, что от читателя всё же требуется известный уровень образованности: граф Толстой, дитя своего просвещённого века, совсем не стесняется в выборе языка, если ему бывает нужно что-то там зарифмовать. Поэтому никакое издание «Истории государства Российского» не обходится без комментариев. Время от времени и мы станем прерывать чтение, чтобы согласовать наше понимание подчёркнутых слов и выражений.Итак, приступаем? Алексей Константинович Толстой, «История государства Российского от Гостомысла до Тимашева».
1) Жилин - офицер барин. Всё началось с того, что он поехал к своей матери повидаться. Но тогда шла война с татарами, и конечно же Жилина одного не отпустили. Офицер уже сам начал подумывать, как бы уехать. Но он понимал, что один - пропадёт. А тут появляется его ленивый, думающий а-ля ''пронесёт'' товарищ, и уговаривает его поехать одним. И Жилин соглашается. Итог: Костылин повёлся на поводу своих прихотей, а Жилин, успокоенный мыслей, что у них есть ХОТЬ ОДНО РУЖЬЁ поехал с ним. 2) Едут, едут и встретили они татар. Татары разгневались, когда увидали Жилина, и бросились на него. Жилин звал своего друга, звал, а тот зассал и убежал. В итоге оба в плену. Итог: Жилин не запаниковал, и положился на ум и реакцию своего товарища. Но тот наоборот, впал в панику, и развернувшись на 180 градусов побежал обратно, вместо того, что бы подумать головой и начать действовать. 3) Ну вот они в плену. Предлагают им выкуп. Одному 3000 руб, другому 5000 руб. Жилин '' Больше 500 не дам''. А Костылин молодец, сразу написал. В итоге татары согласились на 500 руб. Но Жилин знает, что даже столько у него нет. И в итоге он пишет брак.письмо, а сам думает ''сбегу''. И вот живут они там. Костылин ничего не делает, дни считает. А Жилин знает, что письмо не дойдёт. Он мастерит - в основном делает куклы (в том числе и для Дины). В скором времени вся деревня про него узнала, и про него пошла не дурная слава. Итог: Костылин лениться, никак не пытается разнообразить свои дни. А Жилин пытается хоть чем-то себя занять, показать, что он может сохранять спокойствие даже в лапах врага. 4) При первом побеге заробел Костылин, но Жилин смог его уговорить. Побег провалился - Костылин начал ныть, и крикнул ''ой больно''. Из за этого татары их услышали и схватили. Итог: Жилин показал стойкость, не побоялся бежать. Даже товарища не бросил. А Костылин же начал ныть, говорить как устал, и т.д., да и ещё товарища своего подвёл. 5) ... Итог: Костылин... Упал духом, а Жилин не потерял надежду даже сейчас. 6) Во второй побег Дина Жилину, спустив шест и проведя его безопасным путём. Костылину тоже предлагалось бежать, но тот забоялся, и отказался. Итог: Костылин начал надеяться на со стороны (выкуп), и побоялся своих противников. Жилин же даже и не думал писать письмо, да и оставаться не думал. Поэтому уже с вновь окрепшей верой, он совершает второй побег, что доказывает силу духа этого персонажа. Он ведь там полуживой. 7) Жилин, полуживой, полумёртвый, добежал до крепости. Он начал кричать ''братцы'', ''братцы''! Когда сзади него бежали татары и когда на втсречу ему бежали его товарищи. Он мог упасть в обморок, мог сдаться (он вроде там в обморок упал), но он добежал и благополучно вернулся домой. Костылина же выкупили и ели живого привезли домой. Итог: Жилин всё таки добился своего, не сдался. Да даже находясь в плену - и не думал унижаться, откупаться. Настоящий мужик. А Костылин особо не напрягался - написал письмо и всё. И то, его ели живого привезли. Это доказывает, что Жилин готов умереть, лишь бы не быть рабом своему врагу. А Костылин готов на всё, хоть бы сохранить свою шкуру. Я пыталась.
Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів. По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх