Найголовніша умова світу, в якому я хотів би жити – це відсутність війни. Мені дуже хочеться жити в світі, в якому панує добро, радість, щастя. І щоб були відсутні злість, війна, презирство до інших людей і націй.
Війна – це найстрашніше, що може трапитися в житті кожної людини. Війна руйнує все навколишнє, гинути тисячі простих людей. При цьому ті, хто зав'язують і оголошують війну не стануть вмирати поруч із простими бійцями. Наше покоління живе в таке не спокійний час, коли абсолютно незрозуміло, що буде завтра. Якщо раптом почнеться війна, то мій батько і батьки моїх друзів зобов'язані будуть піти воювати. У цьому випадку немає жодних гарантій, що потім вони повернутися додому живими і здоровими.
Мені цього дуже не хочеться.
Так само в світі, в якому мені хотілося б жити, повинно бути якомога більше добра і участі. Дуже хочеться, щоб люди ставилися один до одного з великою теплотою. Щоб ми всі розуміли, що словом можна дуже серйозно поранити душу, причому це буде набагато більш серйозна травма, ніж будь-яка тілесна. У світі, в якому мені хотілося б жити, люди будуть ходити по вулицях і посміхатися один одному. А не так, як зараз, всі ходять з ранку похмурі, ніхто не посміхається. Таке відчуття, що вся радість просто пішла відразу з цих людей і більше не приходить. Так само на вулицях не буде жебраків, які просять милостиню. Про них буде дбати держава, як годиться. Їм буде вистачати коштів на те, щоб жити гідно.
Дуже хочеться, щоб повертаючись увечері з тренувань, можна було не переживати ні дітям, ні батькам, про те, що можлива зустріч з « не найкращими компаніями». Для мене дуже важливо, щоб в світі, в якому я живу, було безпечно.
І, звичайно, повага до старших поколінь. Схоже, що ми стали забувати, завдяки кому ми взагалі живемо. Ветерани, що воювали, проливали свою кров, заради того, щоб ми зараз могли жити, радіти, щоб ми не бачили того жаху війни, які пережили вони самі. І все, що він нас вимагається – це повага і хороші умови життя. Але все частіше я помічаю, що стареньких дідусів і бабусь навіть не поступаються місцем у громадському транспорті! Я не хочу, щоб таке було в світі, в якому я жив. Повага – це дуже важливо. Особливо важливо повагу до старших поколінь.
Саме в такому, добром, повному щастя і любові, дружби, взаємодо поваги, світі, мені б дуже хотілося жити в майбутньому!
Сегодня был замечательный день,просто прекрасный.Мы с братом отправились на коммерш,ежегодное сборище студентов,которое проходило в саду гостинице "Солнца".Сколько молодых людей,веселья,песен и смеха.Собралась толпа зрителей,смех бе причины очень заразителен,я веселилась от души,даже брат не смог оторвать меня от такого добродушного раздолья.
Дальше случилось происшествие,которое я должна осмыслить.
Услышав русскую речь,с нами познакомился господин Н.Н.,он тоже родом из России.Лет 25-ти,симпатичный господин,очень интересный собеседник,дворянского происхождения.Сначала он был немного напряжён,но мне показалось,что брату удалось его расположить к себе и он согласился нанести нам визит.Меня немного смутил его взгляд,внимательный и оценивающий,он как бы изучал меня.
Дома я повела себя,как настоящая дикарка.Брат непринуждённо болтал с Н.Н.,а я убежала в дом хозяйке с ужином.Когда я уже перестану ощущать внутренне беспокойство и научусь держаться на равных со всеми?Определённо,мне нравится этот господин,надо успокоиться и взять себя в руки.
Ужин превосходно,брат подбодрил меня и смогла заговорить с Н.Н.Теперь я разглядела его,мы разговаривали глядя в глаза,беседа была мирной и кроткой.Два часа пролетели незаметно,я поспешила удалиться в дом,чтобы не видеть ухода Н.Н.Но нет,не смогла удержаться,увидеть его на прощание,поспешила за ними к пристани,договорилась с перевозчиком.Вроде я выдала свой интерес к нему,он сел в лодку и стал удивительно красив,в свете луны.Не удержалась,крикнула ему,что он в лунный столб въехал,и его разбил.Он улыбнулся в ответ,я попрощалась с ним.
Н.Н. удивительный господин,я не могу не думать о нём,хотя уже полночь.Улыбаюсь в темноту,чувствую себя счастливой,какой же был замечательный день и удивительны