отрицательные черты евгения базарова в романе "отцы и дети". отрицательной чертой базарова является то, что он отрицает все то, чего не может понять. он не любит и не понимает искусство и поэзию, так как не видит в них никакого смысла. поэзия, по его мнению, ерунда, читать пушкина - потерянное время, заниматься музыкой - смешно, наслаждаться природой - нелепо. любовь для евгения - это всего лишь потребность, а сильным чувствам в человеке вообще нет места. базаров признает только естественный опыт жизни. также евгений не ценит красоту природы. он говорит: “природа не храм, а мастерская, и человек в ней работник”. он и пользуется ей как мастерской. по утрам базаров много ходит по лесам, болотам, но не видит в этом никакой прелести. он просто проводит наблюдение и ищет материал для своих опытов. но ведь жизнь человека слишком коротка, чтобы всю ее потратить на работу в этой “мастерской” и не замечая вокруг себя ничего прекрасного. личность базарова замыкается в самом себе, потому что вне ее и вокруг нее почти вовсе нет родственных элементов. он не способен поддерживать отношений с женщиной; его искренняя и цельная натура не поддается компромиссам и не делает уступок; он не покупает расположение женщины известными обязательствами. но умные женщины у нас обыкновенно бывают осторожны и расчетливы.. словом, для базарова нет женщин, способных вызвать в нем серьезное чувство и со своей стороны горячо на него ответить. “мужчина должен быть свиреп”, — отвечает в разговоре базаров. и он весь в этом. тургенев неоднократно подчеркивает в нем неудержимую, грубую, резкую натуру. даже любовь, страсть в нем бьется “сильная и тяжелая”, похожая на злобу, а может быть, родственная злобе. недаром даже одинцовой он внушает вместе с уважением страх. родился ли евгений базаров с такой сильной натурой, склонной повелевать людьми, держать их в нравственном подчинении, принимать их услуги, словно делая им одолжение, или же сказалось то, что он “самоломанный”, всего достигал сам? но, как бы то ни было, это сын военного лекаря — личность сильная и незаурядная по всем статьям. базаров признает только то, что можно ощупать руками, увидеть глазами, положить на язык, словом, только то, что можно освидетельствовать одним из пяти чувств. все остальные человеческие чувства он сводит к деятельности нервной системы; вследствие этого наслаждение красотами природы, музыкой, живописью, поэзией, любовью женщины вовсе не кажутся ему выше и чище наслаждения сытным обедом или бутылкою хорошего
базаров - представитель молодого поколения. у него есть плюсы и минусы. он нигилист и отрицает любовь, но в конце концов сам влюбился. это было, можно сказать, его главной слабостью. он никогда не давал никому собой манипулировать, всегда поступал так, как считал нужным. базаров любил спорить, что придавало особую энергию и было его сильно стороной. но, если хорошо подумать, эта сила могла стать и слабостью. сильно заспорившись, человек начинает сердиться и гневаться.
аскольников скоїв злочин свідомо, що найбільш страшно, знехтувавши свою людську натуру. Убивши стару лихварки, Раскольников перевів себе в розряд людей, до якого не належать ні «квартальні поручики», ні Разумихин, ні сестра, ні мати, ні Соня. Він відрізав себе від людей «як ніби ножицями». Його людська натура не приймає цього відчуження від людей. Раскольников починає розуміти, що навіть така горда людина, як він, не може жити без спілкування з людьми. Тому його душевна боротьба стає все більш напруженими і заплутаніше, вона йде по безлічі напрямків, і кожне з них спричиняє глухий кут. Раскольников поки як і раніше вірить у непогрішність своєї ідеї і нехтує себе за слабість, раз у раз називає себе негідником. Але в той же час страждає від неможливості спілкування з матір'ю і сестрою, думати про них йому так само болісно, \u200b\u200bяк думати про вбивство Лисавета. І він намагається не думати, бо якщо він почне про них думати, то неодмінно повинен буде вирішити питання, куди ж їх віднести по своїй теорії - до якого розряду людей. За логікою його теорії вони повинні бути віднесені до «нижчого розряду», до «тварям тремтячим», і, отже, сокира іншого «незвичайного» людини може обрушитися на їхні голови, а також на голови Соні і Катерини Іванівни. Раскольников, по своїй теорії, повинен відступитися від тих, за кого страждає, повинен зневажати, ненавидіти тих, кого любить. «Мати, сестра, як люблю я їх! Чому тепер я їх ненавиджу? Так, я їх ненавиджу, фізично ненавиджу, біля себе не можу виносити ... »У цьому монолозі дійсно виявляється весь жах його становища: його людська натура тут найбільш гостро зіткнулася з його нелюдською теорією. Відразу після цього монологу Достоєвський дає сон Раскольникова: той знову вбиває стару, а вона сміється над ним. Ця сцена оголює весь жах діяння Раскольникова. Нарешті, Раскольников не витримує і відкривається Соні Мармеладової. Відбувається зіткнення їх ідей, кожен з них уперто стоїть на своєму: Раскольников стверджує, що справжній чоловік має право ігнорувати моральні підвалини суспільства; Соня ж не менше вперто стверджує, що немає такого права. Його теорія приводить її в жах, хоча з самого початку вона була охоплена гарячим співчуттям до нього. Раскольников, страждаючи сам і змушуючи страждати Соню, все ж сподівається, що вона запропонує йому який-небудь інший шлях, а не явку з повинною. «Соня ж являла собою невблаганний вирок, рішення без зміни. Тут - або її дорога, або його ». Раскольников йде з повинною.