Вот уже пятое обозрение годового бюджета русской литературы представляем мы нашим читателям. Обязавшись перед публикою быть верным зеркалом русской литературы, постоянно отдавая отчет во всякой вновь выходящей в России книге, во всяком литературном явлении, "Отечественные записки" не вполне выполнили бы свое назначение - быть полною и подробною летописью движения русского слова, если б не вменили себе в обязанность этих годичных обозрений, в которых обо всем, о чем в продолжение целого года говорилось, как о настоящем, говорится, как о и в которых все отдельные и разнообразные явления целого года подводятся под одну точку зрения. Не ставим себе этого в особенную заслугу, потому что видим в этом только должное выполнение добровольно принятой на себя обязанности; но не можем не заметить, что подобная обязанность довольно тяжела. Читатели наши знают, что большая часть этих годичных обозрений постоянно наполнялась рассуждениями вообще о русской литературе и, следовательно, о всех русских писателях, от Кантемира и Ломоносова до настоящей минуты; а взгляд на литературу, главный предмет статьи, всегда занимал ее меньшую часть. Подобные отступления от главного предмета необходимы по двум причинам: во-первых, потому, что настоящее объясняется только и потому, что по поводу целой русской литературы еще можно написать не одну, а даже и несколько статей, более или менее интересных; но о русской литературе за тот или другой год, право, не о чем слишком много или слишком интересно разговориться. И это-то составляет особенную трудность подобных статей. Легко пересчитывать богатства истинные или мнимые; много можно говорить о них; но что сказать о бедности, близкой к нищете? Да, о совершенной нищете, потому что теперь нет уже и мнимых, воображаемых богатств. А между тем о чем же говорить журналу, если ему уже нечего говорить о литературе? Ведь у нас литература составляет единственный интерес, доступный публике, если не упоминать о преферансе, говоря о немногих, исключительных и как бы случайных ее интересах. Итак, будем же говорить о литературе, - и если, читатели, этот предмет уже кажется вам несколько истощенным и слишком часто истощаемым; если толки о нем уже доставляют вам только то магнетическое удовольствие, которое так близко к усыплению, - поздравляем вас с прогрессом и пользуемся случаем уверить вас, что мы, в свою очередь, совсем не чужды этого прогресса и что в этом отношении вы не правы, если вздумаете упрекнуть нас в отсталости от духа времени и в наивной запоздалости касательно его интересов... Еще раз: будем рассуждать о русской литературе, - предмет и новый и любопытный... Переходчивы времена, как подумаешь! Вспомните о том, что так сильно интересовало вас, что давало такую полноту вашей жизни и что было еще так недавно, - вы поневоле воскликнете с грустию: Свежо предание, а верится с трудом! На Руси еще не вывелись люди, которые Известья черпают из забытых газет Времен очаковских и покоренья Крыма;313
Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
