наліз вірша Віршовий розмір – дактиль Рік написання – 1927 В поезii “Бiлi акацiї будуть цвiсти” головними є почуття героя. Вони вписанi, пiдживленi, посиленi картиною весняної травневої природи, де цвiтуть акацii, ночi короткi i мiсячнi, спiвають соловї. В таку пору важко розлучитись з коханою хоча б на мить, хочеться бути з нею кожну хвилинку. У використаних автором художніх прийомах психологічного паралелізму, постійних епітетів, метафор легко простежуються народнопісенні мотиви.
Починається поезія чарівним малюнком природи: Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов’ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни» . І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни. Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові:
Я люблю вічний гомін у місті, що у серці народжує спів, наші села широкі, барвисті, у вінках ароматних садів. Проте ця поезія Володимира Сосюри не обмежується лише сферою інтимних почуттів. В третій строфі виразно починають звучати нотки громадянські, патріотичні. Кохана подібна для поета до України. В останній строфі автор продовжує розвивати цю ідею. Апогеєм, кульмінацією цих порівнянь є злиття двох постатей – батьківщини і дівчини – в один образ для поета. І поєднує їх, перш за все, почуття любові, кохання.
Бiлi акацiї будуть цвiсти” В. Сосюра Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання
Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона В образ єдиний навіки. Ви можете розширити аналіз вірша “Білі акації будуть цвісти”
Сон Обломова завершается тем, что через пять лет Обломов скончался после долгой, изнурительной болезни и главенствовать в обветшалом доме Агафьи Матвеевны начала супруга Мухоярова, Ирина Пантелеевна. Сам Мухояров окончательно разорился, воспитанием Андрюши занялись Штольцы, взяв мальчика к себе. Агафья Матвеевна отдавала все свои искреннее теплые чувства сыну и жила памятью о Обломове. Она поняла, что проиграла собственную жизнь и навсегда связала свою судьбу с Ольгой и Андреем Штольцами. А преданный слуга Обломова, Захар, по прежнему, живет на Выборгской стороне, но совсем обнищал и вынужден просить подаяние на собственное пропитание.
В истории русской литературы трудно найти фигуру более загадочную. Гениальный художник слова оставил после себя десятки бессмертных произведений и столько же тайн, до сих пор неподвластных исследователям жизни и творчества писателя .С жизнью и смертью Гоголя связано множество мифов. Уже несколько поколений исследователей творчества писателя не могут прийти к однозначному ответу на вопросы: почему Гоголь не был женат, зачем он сжег второй том "Мертвых душ" и сжигал ли вообще и, конечно же, что погубило гениального писателя. Увлечение историей Украины вдохновило Гоголя на создание повести "Тарас Бульба", вошедшей в сборник 1835 года "Миргород". Экземпляр “Миргорода” он передал министру народного просвещения Уварову для поднесения императору Николаю I. В сборник вошло одно из самых мистических произведений Гоголя – повесть "Вий". В примечании к книге Гоголь написал, что повесть "есть народное предание", которое он передал именно так как слышал, ничего не изменив. Между тем, исследователями до сих пор не найдено ни одного произведения фольклора, которое точно напоминало бы "Вий".Имя фантастического подземного духа - Вия - было придумано писателем в результате соединения имени властителя преисподней "железного Ния" (из украинской мифологии) и украинского слова "вия" - веко. Отсюда - длинные веки гоголевского персонажа.
Объяснение:
наліз вірша Віршовий розмір – дактиль Рік написання – 1927 В поезii “Бiлi акацiї будуть цвiсти” головними є почуття героя. Вони вписанi, пiдживленi, посиленi картиною весняної травневої природи, де цвiтуть акацii, ночi короткi i мiсячнi, спiвають соловї. В таку пору важко розлучитись з коханою хоча б на мить, хочеться бути з нею кожну хвилинку. У використаних автором художніх прийомах психологічного паралелізму, постійних епітетів, метафор легко простежуються народнопісенні мотиви.
Починається поезія чарівним малюнком природи: Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов’ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни» . І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни. Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові:
Я люблю вічний гомін у місті, що у серці народжує спів, наші села широкі, барвисті, у вінках ароматних садів. Проте ця поезія Володимира Сосюри не обмежується лише сферою інтимних почуттів. В третій строфі виразно починають звучати нотки громадянські, патріотичні. Кохана подібна для поета до України. В останній строфі автор продовжує розвивати цю ідею. Апогеєм, кульмінацією цих порівнянь є злиття двох постатей – батьківщини і дівчини – в один образ для поета. І поєднує їх, перш за все, почуття любові, кохання.
Бiлi акацiї будуть цвiсти” В. Сосюра Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання
Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона В образ єдиний навіки. Ви можете розширити аналіз вірша “Білі акації будуть цвісти”