Страшное время изобразил в своем романе «Тихий Дон» Михаил Шолохов. Хотя действие романа начинается еще в мирном 1912, все же в Российской империи далеко не спокойно. Сильны революционные течения, умы взбудоражены. Но на Дону тихо. В этом хуторском раю люди политикой не увлекаются. Их главная задача – жить. Сеять, пахать, косить, женится, рожать детей, исполнить долг перед отечеством. По этим-то труженикам и проехалось колесо истории.
Мне больно писать и думать об этом. Люди, кто дает вам право решать за других, как жить?! Что плохого в том, что казаки любят Родину тихо – без митингов и воззваний?! Ведь они живут честно, они ведь не говорят остальным – живите так, как мы?! Этих простых людей, и много, много других, — интеллигентов, духовенство, дворян, — лишила Родины революция. Во имя притянутых гуманистических идей, людей убивали, ссылали, вычеркивали из жизни. Вот представьте, что это вы вдруг оказались вне закона, что вы враг, что вы чужой в своей стране, в своей семье. Жуткое чувство, правда? Так в новой стране оказались лишними те казаки, которые не могли и не хотели принять новый порядок.
Михаил Шолохов чрезвычайно искусно сумел показать на страницах романа трагедию человека, рожденного для простой жизни хлебопашца и семьянина. Нет, Григорий Мелехов не увиливает от войны, это дело чести. Он храбрый воин, но война — не его призвание. Созерцательный труд привлекает Григория куда крепче, чем политика, в которой он ничего не смыслит. Мелехов не понимает всей полноты исторических событий, времени перелома. Поначалу он не принимает происходящего, но время идет, жизнь примиряет с собой. Нужно жить дальше. Григорий и дальше будет растить хлеб, он по-прежнему любит свою землю. Понадобится, Григорий защитит ее с оружием в руках. Да вот только жизнь уже не прежняя. Что осталось у казака Мелехова? Лишь маленький сынок да безграничная усталость.
Чего добились революционеры, какова цена их достижений? Реки крови, уничтожение интеллигенции, духовенства, дворянства, крестьянства как классов. Объявили врагами Церковь, Бога и верующих. Где их царство любви, равенства и братства, хваленый их коммунизм? Где сами эти деятели? Их память поносят, их ошибкам прощения нет. Страна Советов пала, ведь не могло удержаться то, что основано на крови и слезах.
Нам долго еще пожинать сеяное ими, но я верю – Русь возродится!
Відповідь:
Сашко Фадійчук – один з головних героїв повісті Марини Павленко. Він колишній сусід Софійки. Цей хлопець, на відміну од Вадима, живе бідно і змушений підробляти роздрібною торгівлею. Хлопчик погано вчиться, бо вже змалечку має допомагати мамі прогодувати малих сестричок, яких дуже любить. Цей герой наділений високими моральними якостями. Проте, йому б варто було більше часу приділяти навчанню.
Сашко – безкорисливий, завжди готовий прийти на до своїй подружці Софійці, виявляючи при цьому рішучість і безстрашність. Вадим називає його «бомжиком», але Сашкові щирість і відданість схиляють симпатії читачів на його бік.
Сашко – позитивний персонаж, він любить Софійку, усіляко підтримує і допомагає в її пошуках. Сашко зневажає Вадима.
Риси характеру Сашка: працьовитий, сумлінний, відповідальний.
Пояснення:
Відповідь:
Пояснення:
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. У "Пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "Юнацький роман" Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У "Пісні над піснями" Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.