В романе А. С. Пушкина «Дубровский» мы видим образ благородного разбойника, Владимира Дубровского. Этот герой не сразу был разбойником — он стал таким из-за сложившихся обстоятельств. Те, кто читал роман, точно смогут ответить, что Дубровский не мог иначе, и стать разбойником его вынудили обстоятельства.
Владимир Дубровский рано потерял маму. Тогда отец, Алексей Гаврилович, отправил сына в Петербург для службы. Молодой Дубровский был избалованным молодым человеком, любил тратить деньги и прожигал жизнь. Он мечтал, что его женой станет богатая красавица. Он был эгоистичен и легкомыслен.
Но всё изменилось после того, как Дубровский узнал о болезни отца и о том, что случилось с их имением. Сиделка папы рассказала, как Кирилла Петрович Троекуров нагло лишил их имения. И сын решается ехать домой.
Смерть отца Владимир застал в бывшем своем имении, в Кистеневке. Там же он узнал, что произошло между отцом и Троекуровым, и это произвело на него сильное впечатление. Он был злым и желал отомстить.
Когда приехали приставы описывать имение, чтобы передать Троекурову, крестьяне подняли бунт — они всю жизнь служили Дубровским, и не хотели переходить к злому Троекурову. Владимир решает поднять бунт — он приказал Архипу всех людей из дома вывести, а саму усадьбу поджечь. Архип и другие крепостные не послушались и сожгли дом вместе с приставами.
Нетрудно представить ситуацию, в которой оказался Владимир — его усадьба сожжена вместе с приезжими людьми, и первые подозрения пали на него. Как оправдаться, кто поверит ему? А что же делать с крепостными? Ведь они остались без средств к существованию, у них нет работы, дома…
Тогда Дубровский и решил бежать — он собрал своих людей, тех, кто остался верен ему, и все стали промышлять разбоем. Они грабили богатых помещиков, о которых молва говорила, что они жадные, высокомерные, плохо обращаются с крестьянами и просто считают себя выше других.
Только Троекурова не трогал Дубровский — ему он хотел отомстить по-особенному. Слишком сильно было оскорбление, причиненное семье Дубровского — от переживаний об имении и умер его отец, единственный родной ему человек. Поэтому Владимир жаждал мести.
План Владимира нам точно неизвестен. Мы знаем лишь то, что он поменялся документами с французом-учителем, который ехал, чтобы учить сына Троекурова, Сашу. Так появился Дефорж в доме Кириллы Петровича.
Так вышло, что планы Дубровского рухнули — он полюбил Машу, дочь Троекурова. Любовь не позволила ему поступить жестоко с отцом Маши. Это говорит о том, что Дубровский — человек благородный и честный, поэтому он сознался Маше в том, кто он такой.
Он очень хотел избавить Машу от брака с Верейским, но у него не вышло — возникли проблемы с их тайной перепиской, и Маша, давшая обещание быть женой Верейского, отказалась уйти с Дубровским. Он очень тяжело переживал это, потому что Машу очень любил.
Дубровский не был злым человеком и разбойником. Он стал разбойником только потому, что у него не было другого выхода. На нем висели обвинения в убийстве, он нес ответственность за своих крепостных крестьян. Он не мог иначе. Ведь он не грабил слабых, бедных, порядочных людей. Тех, кого он грабил, он знал — эти люди были непорядочными. Дубровский – благородный и честный человек, и разбойничал только потому, что хотел справедливости.
Объяснение:
сразу говорю – писала не я.но ты можешь опираться на этот текст.у тебя всё получится!!
Кажуть, що людиною не народжуються, а стають. Що ж потрібно для того, щоб стати справжньою людиною? Читати якісь посібники, підручники? Може, є спеціальні книги, які до сформувати людину? Звичайно, без читання книг не обійтися. Читання – важливий шлях пізнання життя і людей. Саме книги є джерелом духовного збагачення людини. Але щоб стати людиною, потрібно багато працювати над собою. І які б проблеми у нас не виникли, як би нам важко не було, потрібно завжди залишатися людиною, завжди пам’ятати про те, що поруч з тобою знаходяться люди, яких треба поважати. Кожна людина має право на повагу.
Людина не може жити на самоті. Кожен день ми зустрічаємося один з одним у школі, на вулиці. Ми дивимося один одному в очі, довіряємо свої таємниці, сперечаємося, розважаємося; буває, засмучуємося. Це наше життя. Кожному хочеться, щоб з ним рахувалися, прислухалися до його думки, щоб його поважали. Деякі люди свої інтереси, бажання ставлять вище за інших. Вони можуть принизити іншу людину, посміятися над нею. І при цьому вважають себе особистістю. Але особистістю називається не той, хто здатний на рішучі вчинки, не рахуючись ні з ким, а той, хто при всій своїй рішучості і силі характеру не буде підносити себе над іншими людьми. І якщо людина не поважає іншу людину, якщо вона робить тільки те, що йому хочеться, то справжньою людиною таку «особистість» назвати не можна. Бути справжньою людиною – це означає віддавати частинку свого серця, душі іншим людям. Щоб навколо нас було більше добра, тепла, краси. Щоб в кожній людині, з якою доводиться нам спілкуватися, залишилося від нас і нашої душі щось хороше. Милосердя і доброта повинні завжди зігрівати наше життя. Зла, байдужа людина ніколи не стане справжньою людиною, хоча він може досягти певних висот у кар’єрі.
У житті людина та і в загалі в суспільстві найбільше цінується доброта. Добро починається з малого – бажання до своїм близьким: сказати добре слово, підтримати, посміхнутися. Пам’ятаєте прислів’я: «Добре слово й кішці приємно»? Головне – не пройти мимо, не бути байдужим, не відводити в бік очі і не робити вигляд, ніби ти нічого не бачив. Завтра і тобі знадобиться до . Напевно, якийсь добрий вчинок залишає слід у нашій власній душі, приносячи відчуття задоволення.
У нашому непростому світі важко бути справжньою людиною. Але без таких людей неможливо жити. Гроші, кар’єра, турбота про свій добробут роблять людей жорстокими, байдужими, злими. Хтось озлобився через гроші, хтось виріс у родині, де не було любові та взаєморозуміння. А у когось сталася трагедія. У житті можуть бути різні ситуації. І якщо ми не будемо підтримувати один одного, будемо думати тільки про себе, наш світ перетвориться на осередок зла. Адже людина народжується для щастя, для того, щоб реалізувати себе, щоб залишити свій слід на планеті Земля.
Справжня людина – це чесна, справедлива, шляхетна і безкорислива особистість, для якої поняття «совість» стоїть на першому місці. Це людина слова, на неї завжди можна покластися. Такі люди нас ніколи не підведуть, з ними, як кажуть, можна йти в розвідку. Адже часто буває так, що ми щось обіцяємо, а потім не виконуємо, посилаючись на недугу, забудькуватість або якісь свої проблеми. Для деяких невиконані обіцянки стають звичкою, нормою поведінки. Справжня людина, якщо щось пообіцяла, завжди виконає, навіть якщо це й дуже важко.
А хто каже, що стати людиною легко? Стати справжньою людиною нелегко, тому що ми живемо в непростому світі. В. Сухомлинський стверджував: «Ти народжений людиною, але Людиною повинен стати». Ми можемо обійтися багато без чого. Але доброта і милосердя, взаєморозуміння і повага, чесність і порядність – це те, на чому тримається наше життя. Тому у людини не може бути іншої мети, окрім як прагнення стати Справжньою Людиною.
Они живут в колониях, у них четко разделена работа и обязанности, они действуют слаженно, кооперативно, у них них собственный соц. статус и роль.
У них общий разум, то есть один разум на всех, нет индивидуальных у них, всё как одно целое
Специализация и разделение функций: Матка, Трутень, Рабочая.