Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.
Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.
1)Роман "Дубровский" написан в 1833 году. Поскольку в начале романа Пушкин пишет: "Несколько лет тому назад в одном из своих поместий... ", можно предположить, что действие происходит в 1830-31 годах. Место действия: Кистенёвка -- поместье Дубровских, Покровское -- поместье Троекуровых, Арбатово -- поместье князя Верейского. Ну, и по мелочи: окрестные леса, где скрывался разбойничий отряд под предводительством молодого Дубровского, постоялый двор, где Владимир встретился с гувернёром-французом Дефоржем, или здание суда, где Кирилла Петрович Троекуров отсудил у Андрея Гавриловича Дубровского Кистенёвку .
2)Троекуров был очень полненький всегда любил поесть .Думал только о себе он даже дочь не спросил хочет она выйти замуж за этого человека .Убил повара.
3)Владимир Андреевич Дубровский – сын Андрея Гавриловича, молодой (около 23 лет) гвардейский офицер. Он очень рано лишился матери и в возрасте восьми лет был отправлен отцом в Петербург, где учился в Кадетском корпусе. После его окончания был зачислен в гвардию.
4)Кирилла Петрович, узнав о болезни Андрея Гавриловича Дубровского, почувствовал угрызение совести и решил поехать в Кистенёвку, чтобы не только помириться, но и отдать бывшему другу незаконно отсуженное поместье, так как "от природы он не был корыстолюбив, желание мести завлекло его слишком далеко, совесть его роптала ", а "победа не радовала сердца".
Но визит этот имел печальные последствия. Увидев Кириллу Петровича, старый Дубровский испытал такое сильное волнение, что умер, после чего сын его Владимир передал через слугу, чтобы Троекуров убирался. Кирилла Петрович от этого пришёл в ярость и стал считать молодого Дубровского своим врагом.
5)Они грабили только богатых хозяев и тех, кто плохо относился к крестьянам.
Офицер с блестящим будущим превращается в разбойника. Пусть справедливого, но разбойника. И причины кроются не только в нем самом. Да, он смелый, решительный, отчаянный даже. А вокруг него насквозь прогнившее общество. Благородный разбойник Владимир Дубровский потерял всякую веру в закон и справедливость. Он начинает действовать своими методами, но даже в этом случае, он сохраняет моральные принципы. Его образ разбойника намного чище и выше этих высокопоставленных чиновников и самодуров помещиков.
6) Дефорж повёл себя спокойно и очень умно ,Он достал по моему пистолет и выстрелил.