В рассказе В.П.Астафьева «Васюткино озеро» тайга показала себя с разных сторон. По отношению к Васютке она вела себя и как недруг. И как друг. Мне показалась она живой.
Васютка с самого детства со своим дедом и отцом устраивали вылазку в тайгу, поэтому Васютка развил в себе наблюдательность, внимательность, выносливость, приобретал навыки выживания в дикой природе. Тайга не терпит трусов паникёров, приветствует храбрых, сильных, ловких, требует уважения к себе.. Много раз тайга испытывала Васютку на стойкость. Иногда Васютка поддавался панике. Тайга могла довести до смерти любого и, наоборот, своими припасами накормить, напоить, обогреть. Главное в тайге – это взять себя в руки. Наблюдательного путника тайга ориентировала, не уважающих её путала, испытывала, запугивала.
Несерьёзно Васютка отнёсся к тайге, вот она ему и отомстила, усыпила бдительность паренька, закружила его, запутала, усмехнулась и подкинула ему испытания. Своими проливными дождями, холодными ветрами, долгими ночами тайга приближала Васютку к смерти. Она пугала его, рвала на нём одежду, морила голодом. Но Васютка не сдался: собрал всю свою волю в кулак, применил все свои навыки. Васютка услышал тайгу, понял, что она от него требует. Тайга сжалилась над мальчиком и стала ему другом выбраться к людям. Она предоставила ему кров, пищу. Васютка выиграл поединок, и в награду от тайги получил целое озеро с кишащей в ней рыбой, чего так не хватало людям.
Читая рассказ Астафьева, я вместе с Васюткой ипытывала себя на прочность: блуждала с ним по тайге, голодала. Мёрзла, переживала вместе с ним и верила, что он вернётся домой. Этот рассказ научил меня ориентироваться в лесу добывать пищу, разводить костёр, устраивать ночлег, а самое главное – верить в свои силы.Попав в такую ситуацию, я вспомню этот рассказ и воспользуюсь Васюткиным опытом.
Відповідь:
Пояснення:Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!" — стверджує він.
Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він викликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.
Пан Журден хоче одягатися так, як одягається "все вельможне панство". Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.
Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хибним уявленням про своє місце в житті.
Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков'єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.
Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читаємо комедію "Міщанин-шляхтич", то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить показ прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.
Ты герой! Такое сделал ради какого-то студента... Но он не сильно виноват, ведь она сама это сделала. Не огорчайся что дал жизнь ради их любви, ведь это того стоило! Это (имя пишущего), мне жаль тебя... Прощай!