у́тність (есенція) (дав.-гр. οὐσία, ὑπόστᾰσις; лат. essentia, substantia) — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
Категорія «сутність» нерозривно пов'язана із категорією «явище». Проте єдність сутності та явища не означає їхнього збігу. Це єдність відмінного: сутність завжди прихована за явищами. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований від безпосереднього сприйняття.
Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не розкриває себе в явищах.
Ідеалісти наділяють сутність речей духовним, ідеальним змістом, вважаючи його первинним щодо матеріальної речі.
Наївний реалізм ототожнює сутність і явище, вважає, що речі по суті є такими, якими даються пізнанню в явищах.
Діалектичний матеріалізм розглядає сутність і явище у діалектичній єдності, як щаблі руху пізнання. Явище виражає якусь сторону сутності, сутність завжди проявляється в конкретних предметах або процесах.
Сутність може змінюватися, розвиватися відповідно до загальних законів розвитку матеріального світу.
За Е. Корет[1], сутність — внутрішньо конститутивний принцип кінцевого, через обмеження і виділення його з інших змістів буття що конструюють його визначеність. На відміну від буття (яке є принцип позитивності) — сутність є принцип негативний, принцип обмеження: через відносне заперечення інших змістів буття сутність, з одного боку, негативним чином обмежує, виділяє дане кінцеве суще з інших; а з іншого боку, завдяки певному характеру кожного заперечення, позитивним чином надає даному кінцевому сущого визначеність змісту, смисловий образ даного кінцевого сущого. Завдяки негативності обмеження сутність здійснює позитивність сутнісних і смислових образів кінцевих речей. З сутністю виникає конкретна визначеність сущого. Завдяки своїй суті кінцеве суще виділяється як відносне з абсолютного, як кінцеве з нескінченного буття. В метафізиці сутність розуміється як що не належить ні буття, ні НЕ-буття, як «щось середнє між ними»: як потенція, можливість буття по відношенню до дійсності буття. Говорячи простою мовою, сутністю називається те, завдяки чому щось є то, що воно є.
В логіці сутність — це невід'ємне якість, без якого предмет неможливо мислити. Сутність предмета виражається в його визначенні.
У просторіччі синонімами слова сутність часто є слова «суть», «ідея», «призначення», «функція».
Сутність виявляється відповіддю на питання: «Що є суще?», яке слід відрізняти від питання про буття: «Чи є?» («Чи існує?»).
Печорiн - це людина нового поколиння,вин чужий у цьому суспильстви.у нього свои принципи та нрави.вин людина з противориччями.вин каже,що живе не сердцем ,а своим розумом,але це насправди не так.коли вин отримав листа виры(вера),то вин одразу так зрадив,вин "загубив голову".вин так хотив побачити йи. такой вин багато до чого байдужий. вин дуже дивний,адже вин як би приручив до себе белу,а сам потим до неи охладив.апотим вона через нього й загинула. а також максим максимыч как мы помним його дуже багато характеризував,вин його дуже поважав,та вин про нього казав,що напевно печорина у дитинстви ,тому що вин,що хотив,то й отримував. ладно,уже устала писать! вот моё мнение,только писала буквами,украинской клавиатуры нет.
Хозяин потерял собаку, Ходила та по всем тропам, Охотник тут ей повстречался, Пошел он по ее стопам. Потом бросал кусочки хлеба, А той не нравился расклад, Назад, к хозяину — вот дело, А не кусочки невпопад. Охотнику она сказала: «Твоя забота мне страшна, Иди, ловец, своей дорогой, Опека эта не нужна».
К тем, кто заботится сверх меры, Мы можем применить клише: «Что вдруг такое он задумал? Какой посыл в его душе?»
Басня показывает, что человек, проявляющий заботу о ком-то большую, чем это обычно принято, вызывает к себе недоверие.
у́тність (есенція) (дав.-гр. οὐσία, ὑπόστᾰσις; лат. essentia, substantia) — філософська категорія, що виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
Категорія «сутність» нерозривно пов'язана із категорією «явище». Проте єдність сутності та явища не означає їхнього збігу. Це єдність відмінного: сутність завжди прихована за явищами. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, прихований від безпосереднього сприйняття.
Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не розкриває себе в явищах.
Ідеалісти наділяють сутність речей духовним, ідеальним змістом, вважаючи його первинним щодо матеріальної речі.
Наївний реалізм ототожнює сутність і явище, вважає, що речі по суті є такими, якими даються пізнанню в явищах.
Діалектичний матеріалізм розглядає сутність і явище у діалектичній єдності, як щаблі руху пізнання. Явище виражає якусь сторону сутності, сутність завжди проявляється в конкретних предметах або процесах.
Сутність може змінюватися, розвиватися відповідно до загальних законів розвитку матеріального світу.
За Е. Корет[1], сутність — внутрішньо конститутивний принцип кінцевого, через обмеження і виділення його з інших змістів буття що конструюють його визначеність. На відміну від буття (яке є принцип позитивності) — сутність є принцип негативний, принцип обмеження: через відносне заперечення інших змістів буття сутність, з одного боку, негативним чином обмежує, виділяє дане кінцеве суще з інших; а з іншого боку, завдяки певному характеру кожного заперечення, позитивним чином надає даному кінцевому сущого визначеність змісту, смисловий образ даного кінцевого сущого. Завдяки негативності обмеження сутність здійснює позитивність сутнісних і смислових образів кінцевих речей. З сутністю виникає конкретна визначеність сущого. Завдяки своїй суті кінцеве суще виділяється як відносне з абсолютного, як кінцеве з нескінченного буття. В метафізиці сутність розуміється як що не належить ні буття, ні НЕ-буття, як «щось середнє між ними»: як потенція, можливість буття по відношенню до дійсності буття. Говорячи простою мовою, сутністю називається те, завдяки чому щось є то, що воно є.
В логіці сутність — це невід'ємне якість, без якого предмет неможливо мислити. Сутність предмета виражається в його визначенні.
У просторіччі синонімами слова сутність часто є слова «суть», «ідея», «призначення», «функція».
Сутність виявляється відповіддю на питання: «Що є суще?», яке слід відрізняти від питання про буття: «Чи є?» («Чи існує?»).
Объяснение: