Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра.
Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. “Доля не шкодувала йому страждань, – пише І. Я. Франко, – але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя”.
А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині
… розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї вольній, новій.
Тому й не дивно, що Шевченко всією душею прагнув загибелі прогнилого кріпосницького ладу. А звідси – непохитна переконаність поета: незабаром “дні беззаконія і зла” відійдуть у минуле, стануть здобутком історії. Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива, сповнена сонячного тепла і людського щастя. “Нехай житом-пше-ницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”, – писав поет в передмові до “Гайдамаків”. Ідея визволення батьківщини була завжди в центрі творчості Шевченка.
Рассказ начинается с того, что отец зовёт к себе сына Мишу. Мальчик был очень послушным, поэтому сразу же отложил свои игрушки и подошёл. Папа показал ему очень красивую музыкальную шкатулку-табакерку. Ребёнку понравилась вещичка. Он увидел настоящий городок в табакерке. Это была необычная вещь, сделана из черепахи, а на крышке были башенки, домики, ворота. Деревья, как и дома, были золотыми и сверкали серебряными листиками. Было здесь и солнышко с розовыми лучиками. Мише очень захотелось попасть в этот городок в табакерке. Папа сказал, что табакерка маленькая, и Миша не сможет в неё попасть, но ребёнку это удалось. Он присмотрелся и увидел, как его из музыкальной шкатулки манит маленький мальчик. Миша не испугался, а пошёл на зов. Что удивительно, он будто бы уменьшался в размерах. Миша не только оказался в городке, но и смог прогуляться по нему с новым другом, преодолевая невысокие своды. Проводником был мальчик-колокольчик. Потом Миша увидел ещё несколько таких же детей, тоже мальчиков-колокольчиков. Они говорили и издавали звуки: «Динь-динь». Таковы были жители и сам городок в табакерке. Сначала Миша позавидовал новым друзьям, ведь им не нужно было учить уроки, делать домашние задания. На это дети возразили, сказав, что лучше бы они трудились, ведь без этого им так скучно. К тому же колокольчикам очень досаждают злые дядьки, которые периодически стучат им по голове. Это молоточки. Молоточки, валик, пружина — вот что из себя представлял городок в табакерке. Миша спросил дяденек, зачем они так обращаются с колокольчиками? Молоточки ответили, что им так велит делать надзиратель – господин Валик. Смелый мальчик отправился к нему. Валик лежал на диване и ничего не делал, лишь переворачивался с боку на бок. На халате у него было прикреплено много крючочков и шпилек. Как только Валику попадался молоток, он его поддевает крючком, опускал и молоточек стучал по колокольчику. В то время за детьми в школе тоже присматривали надзиратели. Миша сравнил их с Валиком и подумал, что настоящие надзиратели гораздо добрее. Мальчик пошёл дальше и увидел красивый золотой шатер. Под ним лежала царевна Пружинка. Она то разворачивалась, то сворачивалась и толкала в бок надзирателя. Рассказ «Городок в табакерке детям понять принцип действия музыкальных шкатулок. Оказалось, что всё это Мише лишь приснилось. Об этом ему сказал отец и похвалил мальчика за любознательность. Папа сказал Мише, что он ещё лучше будет разбираться в механизмах, когда начнет проходить механику
Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра.
Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. “Доля не шкодувала йому страждань, – пише І. Я. Франко, – але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя”.
А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині
… розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї вольній, новій.
Тому й не дивно, що Шевченко всією душею прагнув загибелі прогнилого кріпосницького ладу. А звідси – непохитна переконаність поета: незабаром “дні беззаконія і зла” відійдуть у минуле, стануть здобутком історії. Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива, сповнена сонячного тепла і людського щастя. “Нехай житом-пше-ницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”, – писав поет в передмові до “Гайдамаків”. Ідея визволення батьківщини була завжди в центрі творчості Шевченка.