Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя.
Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті.
Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б.
Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід.
На до їм приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець.
У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!"
Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв...
По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід.
Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...
Кроме "отцов и детей" Тургенева мировоззренческие разногласия между разными поколениями можно встретить так же в "Горе от ума" Грибоедова и в "Обыкновенной истории" Гончарова. Конфликт Чацкого с окружающим его обществом схож с конфликтом поколений в романе "Отцы и дети" столкновением консервативной позиции отцов и стремлением молодёжи к новой жизни. Однако, мировоззренческие разногласия романа Тургенева несколько отличаются от тех, что изображены в пьесе Грибоедова. Больше всего отличия заметны в младшем поколении. К примеру, Чацкий с ненавистью относится к тому, что мешает прогрессу, а Базаров общественного прогресса не признаёт, и считает, что пока необходимо разрушить старое, "место расчистить", а строить другие будут. Сходство романов Гончарова ("Обыкновенная история") и Тургенева ("Отцы и дети") заключается в столкновении романтизма и холодного расчёта. С одной стороны такие личности как Базаров и Пётр Адуев, считающие любовь и искусство просто красивыми словами. С другой, Павел Петрович и Аркадий Кирсановы с Александром Адуевым - романтичные люди, для которых любовь не пустой звук, а искусство важная часть жизни. Главноеотличие романов заключается в том, что в "Отцах и детях" персонажи верны своим принципам и идеям до конца, а персонажи "Обыкновенной истории" к концу романа меняют свои взгляды на противоположные, буквально обмениваются ими друг с другом.
Что такое любовь? Каждый человек ее трактует по-своему. Для одних, любовь — это переживание бурных эмоций и чувств. Для других – забота о своих близких. Ученые выделяют несколько стадий любви, которые человек должен пройти. Но она просто так не рождается. Любовь воспитывается с детства. Все то, чем наполняют родители своего ребенка, как они к нему относятся, в этом и воспитывается настоящая истинная любовь. Она бывает такой разной, но под ее влиянием человек меняется. Мы можем видеть, как с любви оттаивают даже самые холодные сердца. Раскрываются замкнутые двери. Без такого чувства, человек становится пустым. Он не знает, что ему делать. Ходит в постоянных поисках себя. С этой пустотой развиваются все негативные чувства, которые только могут быть. Когда ребенка в детстве не любили, он вырастает с чувством обиды и одиночества. Старается спроецировать всю ту боль, которая сидит у него внутри, на других людей. Наоборот, дети, растущие в любви, познают все радости этого мира. Человек, наполненный изнутри, излучает какой-то волшебный свет. К нему тянутся не только люди, но и животные. Ведь любовь наполняет человека внутренне и если есть это наполнение, он готов делиться им со всеми. Она развивает всю личность в целом, дает возможность двигаться дальше. С любовью человек приобретает такие личностные качества, как доброта, нежность, сочувствие. Она воспитывает чувство ответственности за других раскрывать самые прекрасные стороны человека. Еще одним основным качеством любви, является то, что она учит принимать людей такими, как они есть. И даже если будут какие-то недостатки у человека, она относиться к ним снисходительно. Все то, хорошее, что человек получает в течение своей жизни, невозможно без любви. Только она двигаться вперед к своему успеху.
Объяснение:
Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя.
Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті.
Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б.
Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід.
На до їм приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець.
У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!"
Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв...
По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід.
Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...