В. А. Соллогуб Серенада ("Закинув плащ, с гитарой под рукою...") Песни и романсы русских поэтов. Вступительная статья, подготовка текста и примечания В. Е. Гусева. Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание. М.-Л., "Советский писатель", 1965 OCR Бычков М. Н. mailto:[email protected] Владимир Александрович Соллогуб родился в 1813 году в Петербурге, умер в 1882 г. в Гамбурге. По окончании Дерптского университета он служил в министерстве иностранных дел, был атташе при русском посольстве в Австрии. Первые печатные произведения Соллогуба - повести "Два студента" и "Три жениха" (1837). Известность ему принесли "История двух калош" (1839) и особенно повесть "Тарантас" (1845) и изданный в 1847 г. сборник повестей "На сон грядущий", положительно оцененный Белинским Соллогубу принадлежат также драма "Местничество" (1849) и водевиль "Беда от нежного сердца" (1850). Многие стихотворения В. А. Соллогуба, собранные в четвертом томе его прижизненного собрания сочинений (СПб., 1855-1856), самим автором определены как "альбомные". Лишь немногие из них написаны в жанре песни или романса: "Казацкая песня", "Три серенады", "Старая песня" ("Забыли вы и не сдержали..."). Последнюю на музыку положил А. Алябьев. На тексты Соллогуба романсы писали также Н. Брянский ("Бабушка зима"), П. Булахов ("Цыганка"), Г. Гонсиорский ("Аллаверды") и др. 422. СЕРЕНАДА Н. М. Языкову Закинув плащ, с гитарой под рукою, К ее окну пойдем в тиши ночной, И там прервем мы песнью молодою Роскошный сон красавицы младой. Но не страшись, пленительная дева, Не возмутим твоих мы светлых снов Неистовством бурсацкого напева Иль повестью студенческих грехов. Нет, мы поем и тихо и смиренно Лишь для того, чтоб слышала нас ты, И наша песнь - как фимиам священный Пред алтарем богини красоты. Звезда души! Богиня молодая! Нас осветил огонь твоих очей, И голос наш, на сердце замирая, Любви земной не выразит речей. Мы здесь поем во тьме весенней ночи; Ты ж, пробудясь от шума голосов, Сомкнешь опять мечтательные очи, Не расслыхав _воззванья_ бурсаков; Но нет... душой услышав серенаду, Стыдясь во сне... ты песнь любви поймешь И нехотя ночным певцам в награду Их имена впросонках назовешь. 1830-е годы ПРИМЕЧАНИЯ 422. M 1841, ч. 6, No 11, с. 5. В песенниках - с 1860-х годов ("Новый полный песенник...", М., 1869). Музыка Направника. Приобрело известность среди студентов Дерптского университета в 1830-е годы, позже в переработанном виде стало популярным городским романсом (РП XIX в., с. 28). Ст. 1 поется: "Накинув плащ, с гитарой под полою...".
Подъезжая к дому помещика, Чичиков понял, что деревня Маниловка, расположенная на месте, "открытом всем ветрам", "немногих могла заманить своим местоположением". Но взор Чичикова привлекла расположенная под двумя чахлыми березами беседка с красноречивой надписью "Храм уединенного размышления" и он еще раз убедился, что ему предстоит встреча с весьма утонченным барином.
Радушный хозяин усадьбы встретил гостя на крыльце своего дома. Не может не вызвать улыбку сцена, в которой герои эпизода входили в дом. "Сделайте милость, не беспокойтесь так для меня, я пройду после," - говорил Чичиков. "Нет, Павел Иванович, нет, вы гость", - говорил Манилов, показывая ему рукою на дверь… Наконец оба приятеля вошли в дверь боком и несколько притиснули друг друга". Таким же манером они входили и в столовую, где подавался обед.
За обедом "гость был посажен между хозяином и хозяйкою", велась приятная беседа, хозяйка очень часто мило корила гостя за умеренность в еде, на что тот непременно отвечал, что "… приятный разговор лучше всякого блюда".
Н.В.Гоголь несколькими штрихами описал эту комнату "не без приятности": книжка с заложенной закладкою, несколько исписанных бумаг и табак "в разных видах: в картузах и табачнице… На обоих окнах тоже помещались горки выбитой из трубки золы, расставленные не без старания очень красивыми рядками. Заметно было, что это иногда доставляло хозяину препровождение времени".
Интересна реакция Манилова на предложение Чичикова приобрести крестьян "мертвых, которые, впрочем, значились бы по ревизии как живые". Он не сразу даже осознал суть этого предложения, он засомневался в законности сделки. Однако получив заверения Чичикова в том, что не только все будет по закону, но и "казна получит даже выгоды", с легкостью согласился уступить гостю крестьян бесплатно.
Эпизод приема Маниловым Павла Ивановича служит раскрытию образа этого помещика, его характера, дает представление о его отношении к хозяйству, о образе жизни. Гоголь показывает полнейшую пустоту и никчемность этого "существователя".
По натуре Манилов добр, обходителен, вежлив, но все это приняло у него смешные, уродливые формы. Одновременно писатель подчеркивает ленность и слащавую, бессмысленную мечтательность Манилова. Прекраснодушие - самая яркая отличительная черта Манилова. В сущности, у этого помещика не было никаких живых интересов. Он не занимался хозяйством, передоверив его приказчику. Он даже не знал, умирали ли у него крестьяне со времени последней ревизии. Вместо тенистого сада, обычно окружавшего барский дом, у Манилова "только пять-шесть берез..." с жидкими вершинами.
Свою жизнь Манилов проводит в праздности. Он отошел от всякого труда, даже не читает ничего: два года в его кабинете лежит книга, заложенная все на той же четырнадцатой странице. Свое безделье Манилов скрашивает беспочвенными мечтами и бессмысленными "прожектами", вроде постройки подземного хода дома, каменного моста через пруд.
Вместо настоящего чувства у Манилова "приятная улыбка", вместо мысли - какие-то бессвязные, глупые рассуждения, вместо деятельности - пустые мечты. Однако он единственный помещик в произведении, который подарил, а не продал, Чичикову мертвые души.
А что же мы узнаем из этого эпизода о госте Манилова - господине Чичикове? Он был любезен, в разговоре о городе и его обитателях был весьма деликатен в оценках, восхищался проектами хозяина. Но, уладив свое "очень нужное дело", потерял к дальнейшему разговору всяческий интерес и, не колеблясь, поспешил откланяться. Исход сделки оказался для него гораздо более благоприятным, чем он мог себе предположить, и потому он покидал Маниловку с довольной усмешкой на лице.
Відповідь:
Твір на тему Пурпурові вітрила Гріна (твір роздум)
На мій погляд, не існує жодної юної дівчини яка б не мріяла зустріти своє єдине та справжнє кохання. Є безліч цікавих та романтичних книг про світле почуття любові. Найбільш яскравою книгою про романтичне кохання являється повість Олександра Гріна “Пурпурові вітрила”.
В першому класі, як тільки я навчилася читати – я записалася в шкільну бібліотеку. Перша книга, яку я захотіла прочитати виявилася саме “Пурпурові вітрила” Олександра Гріна. Звичайно, в першому класі я не змогла зрозуміти цю повість, я читала і нічого не розуміла.
Але
потім, коли я трохи підросла і почала читати дуже багато книг, то мене дуже вразила ця книга. Одного разу на літніх канікулах, я відкрила книгу, сівши на лавку під яскравим пекучим сонцем, і не помітила, коли перегорнула останню сторінку. Вона мене настільки захопила, що я навіть не помітила, як промайнув час.
Перед моїми очима яскраво вимальовувалось і дитинство, і юність головних героїв Ассоль і Артура Грея, їх мрії, їх перша зустріч та романтичний корабель з пурпуровими вітрилами. Герої повісті росли і виховувалися в різних по статкам сім’ях. Але їх об’єднували загальні риси: уміння мріяти
і романтизм. Грея виховали справжнім чоловіком, який уміє цінити прекрасне та поважати жінок.
Цей хоробрий юнак незважаючи на те що виріс в забезпеченій сім’ї не цурався будь-якої роботи, та завжди захищав несправедливо скривджених. Він покинув рідний дім для того щоб стати справжнім моряком. Капітан корабля, де Грей служив юнгою побачив та оцінив впертий характер хлопчини та його бажання досягати поставлених цілей.
Юнга за чотири роки служби на флоті став справжнім капітаном, який вмів керувати не лише кораблем але й командою судна.
Асоль виховувалась лише батьком, так як її мати померла ще коли дівчинка була зовсім маленькою. Батько, для того щоб заробити на життя, виготовляв іграшкові моделі кораблів, і Асоль допомагала йому їх продавати. Одного разу місцевий збирач легенд передбачив, що вона зустріне і закохається в справжнього принца, який приїде за нею на судні з пурпуровими вітрилами.
Маленька дівчинка запам’ятала та повірила в цю красиву казку. Гарна, розумна та працелюбна дівчина з раннього дитинства мріяла, що зустріне свого єдиного, який покохає її на все життя і буде цінити її такою якою вона є – без посагу і лише зі щирим серцем.
Дівчинка фантазувала про те, що в майбутньому чекає справжнє кохання, незважаючи на те що над нею насміхалися оточуючі за її бурхливі фантазії та називали її божевільною. Саме тому, що її мрія була відома багатьом, майбутній обранець зміг дізнатися про бажання дівчини та реалізувати їх. Зустрівши Асоль сплячою на лісовій галявині він залишив їй обручку як запоруку їх майбутньої зустрічі.
Асоль була юною п’ятнадцятирічною дівчинкою, але Артур Грей зміг розгледіти в ній справжню жінку, яка стане його коханою дружиною на все життя. Він не пошкодував ні коштів, ні часу для здійснення мрії коханої дівчини, прикрасивши свою шхуну “Секрет” пурпуровими вітрилами. Таким чином він зумів знайти та завоювати своє кохання.
У своєму творі автор підтверджує, що будь-яке, навіть сама неймовірне бажання може збутися. Головне не лякатися мріяти і ділитися своїми думками з близькими людьми. Потрібно завжди вірити, що десь у світі може відшукатися той єдиний, який зможе реалізувати твою фантастичну мрію.
Можливо, не всі оточуючі зрозуміють тебе, і навіть жартуватимуть над тобою, але завжди буде перемагати доброта і любов. Ця яскрава повість про віру в красу та справжнє кохання, яке не зупиняють ніякі труднощі.
Пояснення: