Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”
ответ:
в повести «бедная лиза » карамзин затрагивает тему противостояния города и деревни. в ней главные герои (лиза и эраст) являются примерами этого противостояния.
лиза - крестьянская девушка. после смерти отца она и ее мать обеднели, и лиза была вынуждена браться за любую работу, чтобы заработать на хлеб.
продавая цветы в москве, лиза встретила молодого дворянина (эраста), которого тут же полюбила. но после предательства эраста она утопилась в пруду.
главные черты характера лизы – умение преданно любить и доброта. девушка живет не разумом, а чувствами и видит в людях только добро.
лизина доброта и явилась главной причиной ее смерти, и смерти ее матери.
эраст - светский молодой человек с добрым сердцем, но ветреным и слабым. ему надоела общественная жизнь, и он пытается ее изменить. в этом эрасту появление в его жизни любви к лизе. ему кажется, что он любит ее, но потом все его чувства проходят.
чтобы сбежать от лизы эраст отправляется на войну, где он вместо того чтобы сражаться с врагами тратит свое время на игру в карты. проиграв почти все свое имение, он женится на богатой пожилой вдове.
образ эраста связан с губительной силой города, которая уничтожает доброго человека.
предательство-это главная причина смерти лизы и самая большая ошибка эраста.
ответ:Главный герой рассказа Витя и дети дяди Левонтия пошли на увал за земляникой. По пути они резвились, плясали и даже дрались. Чтобы чем-нибудь поживиться, они забрались в чужой огород и напластали лука. Соседские дети были плохо воспитаны, малокультурны. Автор называет их «левонтьевской ордой». Но когда они добрались до места назначения, то перестали баловаться и разошлись по лесу. Это говорит о том, что они умели питаться «от земли».
Земляника еще только доспевала, была редкой и белобокой. И поэтому дети с особой радостью и осторожностью собирали ее в туески.
Витя принялся собирать ягоды, вспоминая слова бабушки о том, что в сборе главное – это заполнить дно туеска. Это его воодушевило – и он стал собирать быстрее, тем более, что выше по увалу ягод становилось больше. Этот момент доказывает, что мальчик прислушивался к советам бабушки.
У старшего сына Левонтия был медный чайник с крышечкой, куда он собирал землянику. Крышка часто позвякивала, и другие дети знали – старшой рядом, поэтому им нечего бояться в лесу. Несмотря на ссоры и драки, левонтьевские орлы держались друг друга, что очень нравилось главному герою.
Тишину прервал крик старшего мальчика. Он увидел, что Танька кладет ягоды в рот, а не в посудинку. Получив тумаков, девочка возмущенно завопила, что она не одна ела, Санька тоже ел, а ему «дак ничо-о-о». После этих слов попало и Саньке. Однако он не мог такого стерпеть и кинулся на брата. Началась драка, в результате которой вся земляника рассыпалась. Автор называет мальчишек «богатырскими братьями» за их безудержность и силу.
Старшой расстроился, что он собирал ягоды старательно, а другие, дармоеды, просто их ели. Поэтому когда его земляника рассыпалась, он ту, что уцелела начал собирать и класть в рот, приговаривая, что, мол, раз им можно есть, то почему ему нельзя?
Ребята как быстро затеяли драку, так и быстро помирились. А чтобы стало веселее, они решили пойти на речку. Витя тоже хотел пойти побрызгаться, но его туесок еще не был доверху полным. Поэтому герой намеревался остаться на увале, однако плут Санька начал дразнить его тем, что он боится ругани Катерины Петровны. Чтобы не показаться слабаком, Витя рассыпал и свою землянику и вместе с ребятами ее съел. Так главный герой нарушил обещание, поддавшись на уловки «друга». Потом он сильно и решит, что больше не будет слушать плохие советы.
В эпизоде «Сбор ягод» герои показали свой характер. Дети дяди Левонтия вели себя «стихийно»: вольничали, воровали, плясали по дороге за земляникой. Во время сбора ягод они вначале ходили тихо, но потом все равно проявили свою сущность – затеяли драку, часть земляники съели, а часть ее раздавили. А Витя в этом эпизоде пошел на поводу у левонтьевской орды и совершил плохой поступок – обманул родную бабушку. Но потом он сделал правильные выводы.