Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
М. Пришвин назвал свою повесть «Кладовая солнца» сказкой-былью. В ней очень много сказочных элементов, которые, переплетаясь с реальностью, делают книгу интересной и увлекательной.Герои повести Настя и Митраша живут в селе «возле Блудова болота в районе города Береславль-Залесского». Они остались без родителей, но научились сами управляться со своим хозяйством. В описании и Насти, и Митраши есть что-то сказочное. «Настя была как золотая курочка на высоких ножках. Волосы у нее отливали золотом, веснушки были, как золотые монетки». Митрашу учителя в школе, улыбаясь, называли «мужичок в мешочке». Домашние животные, которые живут у детей, наделены сказочными именами: коза Дереза, петух Петя. Не было ни одного дома в селе, где бы жили и работали так дружно, как Настя и Митраша.Рано утром выгонит Настя «свое любимое стадо», а потом начинает топить печь, готовить обед. Митраша тоже не отстает от сестры. Он «мастерит деревянную посуду»: кому — шайку на умывальник, кому — кадушку солить огурцы или грибы да еще успевает побывать на всех собраниях, «старается понять общественные заботы».Своим отношением друг к другу дети во многом напоминают сказочных героев: сестрицу Аленушку и братца Иванушку. Настя и Митраша отправляются в лес за клюквой, но, поссорившись, расходятся по разным тропам. Как в сказке Аленушка бросает Иванушку, так и здесь Настя, поддавшись своим обидам, оставляет Митрашу одного.Природа в «Кладовой солнца», как и в народных сказках, — действующее лицо. Когда дети расстались, то «серая хмарь плотно надвинулась и закрыла все солнце с его живительными лучами. Злой ветерочень резко рванул...Деревья, прокалывая друг друга сучьями, зарычали, завыли, застонали». Природа, предчувствуя опасность, пытается предупредить детей о ней. Елочки-старушки, много повидавшие на своем веку, очень переживают, когда видят Митрашу. Они стремятся остановить мальчика его от надвигающейся беды. «Бывает, одна вдруг поднимется, как будто хочет смельчака палкой ударить по голове... А потом опустится, и другая колдунья тянет к тропе костлявую руку. И ждешь: вот-вот, как в сказке, полянка покажется, и на ней избушка колдуньи».История собаки Травки тоже напоминает хорошую добрую сказку, в которой животные приходят на к человеку и выручают его из беды.В повести «Кладовая солнца» М. Пришвин еще раз напоминает нам о том, что мир природы и мир человека — единое целое.
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.