Пушкин всегда был известен тем , что являлся поклонником женской красоты. Он посвятил дама множество произведений, и это была не только Наталья Гончарова. В своих стихах о любви он писал не так как мы ее воспринимае, а то как о любви, то к о буре, то как о весне, что так лирично воспринимается нами, современниками техногенного прогресса. В эпоху нашего меркантелизма нам не писать о любви так -
В крови горит огонь желанья,
Душа тобой уязвлена,
Лобзай меня: твои лобзанья
Мне слаще мирра и вина.
или так
Весна, весна, пора любви,
Как тяжко мне твое явленье,
Какое томное волненье
В моей душе, в моей крови...
Пушкин великий "любовный словоплет" своего времени.
Дитина з бляшанки» («Konrad, oder Das Kind aus der Konservenbüchse») присвячена проблемі взаємин дітей і дорослих. Авторка намагається показати батькам, що прагнення виховати своїх нащадків «ідеальними» позбавляє дітей їхньої індивідуальності, робить їхнє життя нудним і нецікавим, а нерідко призводить до відчуження. Надто самостійний, серйозний, проте «штучний» хлопчик Конрад, потрапивши у реальне життя, не лише сам вчиться жити в суспільстві, а й навчає дорослих придивлятися до дитячих проблем, розуміти мотиви їхніх вчинків, упорядковувати власне життя, щоб бути дітям гідним прикладом.
Пані Бартолотті різко відрізняється від свого оточення: вона носить чудернацький одяг, який почасти не відповідає її віку чи порі року, яскраво фарбується, щоб виокремитися із «сірого» середовища. Вона охоче замовляє речі за різними каталогами, так, що інколи вже й не пам’ятає, що і коли вона замовила. Тому вона не дуже здивувалася, коли одного разу отримала посилку з консервною бляшанкою, в якій був семирічний хлопчик на ім’я Конрад. Одразу полюбивши хлопчика, пані Бартолотті намагається стати йому «справжньою» матір’ю, хоча сама ще не «подорослішала» (почасти поводиться як маленька та й називає себе «дитино моя»). Вона не вміє влаштувати свій побут, дати раду грошам, налагодити власне життя. Та й про дітей вона не вміє дбати, тому й запитує у Конрада, як краще з ним поводитися, чим його годувати… Тільки завдяки своїй відкритості, щирості та відданості пані гідно справляється із обов’язками матері, вона дає «фабричній» дитині саме те, чого їй найбільше не вистачає – материнську любов.
Конрад же, навпаки, гарно підготовлений до «ідеального» життя, він знає, як треба поводитися вдома і в школі, що треба одягати і які пісні співати. Проте його знання мало допомагають йому адаптуватися в дитячому середовищі, а його «ідеальна» поведінка навіть заважає йому знайти друзів. Сусідська дівчинка Кіті (не завжди чемна і не завжди говорить правду) допомагає хлопчикові подолати власну «запрограмовану ідеальність» і стати «нормальною» дитиною.
Коли ж на фабриці зрозуміли, що Конрада помилково відправили не за тією адресою, і хотіли повернути назад, пані Бартолотті, Еґон і Кіті доклали всіх зусиль, щоб він залишився. Та й сам Конрад змінився так кардинально, що люди у блакитному вбранні самі відмовилися забирати його на свою «ідеальну» фабрику.