Человек Эгоистично относится к природе.
Объяснение: это правда
"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Объяснение:
Хозяйка Медной горы-это сказочное существо,охраняющее богатства Уральских гор.Волшебная зелёная ящерица,с головой девушки,может обращаться в красивую,статную девицу,с черной косой.Зеленоглазая, одетая в шелка красавица,с статной поступью и мудрыми речами.Как волшебное существо,она мудрит с путниками,которых встречает. Подвергая их искушениям,Хозяйка испытывает мастеров.Многих губит,но и многих одаривает.Хозяйка подвергла Степана трём испытаниям:
1)Хозяйка просит Степана, передать приказчику оставить Красногорский рудник в покое.Но Степану никто не поверил,его наказали и посадили на цепь,заставив добыть малахит,невиданных размеров.Хозяйка Степану,за его храбрость и прямодушие. Начальство считает,что "нечистая сила " добыть малахит. Богатства Хозяйки Медной горы несметны,она щедро одаривает тех,кто ей нравится.
2)Показав богатства,Хозяйка готова выйти замуж за Степана.Но тот твёрд,не купился на сокровища и остался верен свой невесте,сироте Настеньке.Степан ей Красногорский рудник,в награду Хозяйка дарит ему свои слёзы-изумруды,продав их он сможет разбогатеть,,а Настеньке Хозяйка передала малахитовую шкатулку.
3) Рудник закрывают,Степан с Настей получает вольную,за выполнение каприза барина,добыть малахитовые торосы.Степан женится на Настеньке,но он несчастлив. Хозяйка просит никому не рассказывать о ней и забыть о ней,но он не в силах.Степан начинает пропадать в горах,якобы охотясь.Его находят мёртвым в лесу,а рядом большую ящерицу,которая оплакивает его.В кулаке Степана были зажаты изумруды-слёзы Хозяйки Медной горы,он хранил их все годы.Степан не смог забыть Хозяйку,он умер от тоски по ней,не пройдя её третье испытание.
эгойст это человек который любит только себя