Объяснение:
Иван Саввович Никитин в своем замечательном стихотворении "Утро" подробно описывает пробуждающуюся к теплому весеннему дню природу. Рабочий люд также приступает к своим делам. Наблюдая эту картину, лирический герой восхищается ее гармоничной красотой, успокаивается и призывает читателя приветствовать вместе с ним каждый новый день, пристально всматриваясь в него. Именно в природе душа находит умиротворение и отдых от забот и переживаний.
Иван Никитин
« У т р о »
Звёзды меркнут и гаснут. В огне облака.
Белый пар по лугам расстилается.
По зеркальной воде, по кудрям лозняка
От зари алый свет разливается.
Дремлет чуткий камыш. Тишь — безлюдье вокруг.
Чуть приметна тропинка росистая.
Куст заденешь плечом — на лицо тебе вдруг
С листьев брызнет роса серебристая.
Потянул ветерок, воду морщит-рябит.
Пронеслись утки с шумом и скрылися.
Далеко-далеко колокольчик звенит.
Рыбаки в шалаше пробудилися,
Сняли сети с шестов, вёсла к лодкам несут…
А восток всё горит, разгорается.
Птички солнышка ждут, птички песни поют,
И стоит себе лес, улыбается.
Вот и солнце встаёт, из-за пашен блестит.
За морями ночлег свой покинуло,
На поля, на луга, на макушки ракит
Золотыми потоками хлынуло.
Едет пахарь с сохой, едет — песню поёт,
По плечу молодцу всё тяжёлое…
Не боли ты, душа! Отдохни от забот!
Здравствуй, солнце да утро весёлое!
1854 г.
2 1. Важкий шлях.
2.Біл покинув друга
3. Напруження розуму. 4.67 сірників
5. Пошуки дичини, риби.
6. Галюцинації
7.Зустріч з ведмедем, вовками
8. Сліди людини:кістки Білла
9.Подолання вовка
10. Вчені з судна «Бедфорд» врятували.
11.Страх нестачі харчів
12.Жага до сухарів минулася.
3 Джек Лондон не дає імені головному герою оповідання «Жага до життя». У цьому є велике значення: людина бореться за своє життя і для неї вже не важливо, ким вона була раніше, де жила, яке ім’я мала. Головний герой оповідання відстає від свого супутника який не став його чекати, покинув самого серед пустельної землі. Герой твору бачить, як віддаляється від нього одинока людська постать, а з нею віддаляється надія вижити.
Герой оповідання уже не має сил вполювати дичину, щоб підживити свіжим м’ясом свої сили. Він уже не розбирає дороги, не намагається обійти болітця і корчі, не звертає уваги на свій одяг і взуття. Єдине, що він чітко розбирає, — це напрямок руху. І він іде, вперто йде до далекої мети, до порятунку.
Поряд зі знеможеною людиною ледве тягнеться старий голодний вовк. Він уже не може наздогнати якусь дичину, але в нього ще вистачить сили, щоб перегризти горло знесиленому чоловікові. Між людиною і вовком відбувається поєдинок: обидва хочуть жити, а життя одному може дати смерть другого.
Джек Лондон згадує, що його герой віднайшов золоту жилу і розбагатів. Він ніс мішечки із золотом, але зараз це золото для нього тільки зайва вага. Воно не має ніякої цінності, адже йдеться про виживання. І чоловік кидає золото. Жага до наживи погнала його в цю льодяну пустелю. Але зараз виявилося, що багатство нічого не варте, коли втрачаєш життя. Сильна духом людина може все. І герой твору своєю боротьбою за життя доводить це.