Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".
Снегурочка — героиня «весенней сказки» А. Н. Островского «Снегурочка» (1873). Действие пьесы происходит в «стране берендеев в доисторическое время». Мифопоэтический образ Берендеева царства навеян устным народным творчеством. Это — идиллическое царство мира и согласия. Любовь — сердцевина жизни берендеев, форма их служения могучему языческому богу Солнца — Яриле. Появление среди людей «холодной» С. вносит в их жизнь «ревность, брань, усобицу». В сердца людей проникает «остуда немалая». Дочь Весны и Мороза, С.— всем чужая. Она «не знает любви совсем». Ее влекут «людские песни», страстные и печальные напевы любви. С. томится любопытством и удивляется силе этого чувства, заставляющего людей страдать и плакать. Но «младенческая душа» С. спит, никто не может пробудить в ней «желание любви». Еще не зная любви, С. узнает «мучительную ревность», зависть к чужому счастью. Она чувствует себя «обманутой, обиженной, убитой», когда пастух Лель с легкостью покидает ее ради горячей сердцем и полной жизни Купавы. С. обращается к матери-Весне с мольбой о «даре любви». Подаренный Весною волшебный венок пробуждает «дремоту души», открывает С. красоту мира, радость жизни. «Гордый духом» Мизгирь становится «избранником души» С. Ее «холодное сердце», познав любовь, превращается в обыкновенное, живое, человеческое сердце, и С. гибнет со словами: «Люблю и таю, таю от сладких чувств любви». Ее «чудесная кончина» восстанавливает эпическое равновесие царства берендеев, как искупительная жертва, призванная умилостивить грозного Ярилу. Образ С. послужил прообразом героини оперы Н.А.Римского-Корсакова «Снегурочка» (1881). Первая исполнительница роли С. — Г. Н. Федотова (1873). Среди других исполнительниц — В. Ф. Комиссаржевская (1900), М. П. Лилина (1900).
Мне повезло:я живу в великой,самой большой стране на Земле-России! И не мне первой приходиться признаться в любви к Родине!До меня это сделали Пушкин,Лермонтов,Блок.Но особенно мне запомнились строки из стихотворения Есенина "Гой ты,Русь,моя родная": Если крикнет рать святая: «Кинь ты Русь, живи в раю!» Я скажу: «Не надо рая, Дайте родину мою». Из произведения мы видим,что нет большего счастья для поэта,как быть гражданином,быть частью нашей страны. А для того,чтобы стать гражданином,как мне кажется,необходимо работать над собой,над своей человечностью.В доказательство своим мыслям могу привести высказывание знаменитого русского критика В.Г.Белинского: "Кто не сделался прежде всего человеком, тот плохой гражданин." Могу сделать вывод о том,что быть гражданином-это не только любить родину,государство,устои,но и являться той личностью,с которой можно брать пример.
Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".
Объяснение: