У монастирі всіх проводжає на дзвіницю сліпий дзвонар, послушник Єгорій. Він молодий і особою дуже схожий на Петра. Єгорій озлоблений на весь світ. Він грубо лає сільських дітей, які намагаються проникнути на дзвіницю. Після того, як всі спускаються вниз, Петро залишається поговорити зі дзвонарем. Виявляється, Єгорій — теж сліпонароджений. У монастирі є інший дзвонар, Роман, що осліпнув з семи років. Єгорій заздрить Роману, який бачив світло, бачив свою матір, пам'ятає її ... Коли Петро і Єгорій закінчують розмову, приходить Роман. Він добрий, ласкаво звертається зі зграйкою дітлахів.
Ця зустріч змушує Петра зрозуміти всю глибину свого нещастя. Він ніби стає іншим, таким же озлобленим, як Єгорій. У своєму переконанні, що всі сліпонароджені злі, Петро мучить близьких. Він просить пояснити незбагненну для нього різницю в кольорах. Петро болісно реагує на дотик сонячних променів до його обличчя. Він навіть заздрить жебракам сліпцям, яких позбавлення змушує на час забути про сліпоту.
— Кума! — испуганно-радостным голосом восклицала она. — Долг-от я принесла! — И Тут же кидалась прочь из избы, взметнув юбкою вихрь. — Да стой ты, чумовая! — окликала ее бабушка. — Сосчитать ведь надо. Тетка Васеня покорно возвращалась, и, пока бабушка считала деньги, она перебирала босыми ногами, ровно горячий конь, готовый рвануть, как только приотпустят вожжи. -- Дядя Левонтий подбуровливал песню басом, добавлял в нее рокоту, и оттого и песня, и ребята, и сам он как бы менялись обликом, красивше и сплоченней делались, и текла тогда река жизни в этом доме покойным, ровным руслом. Тетка Васеня, непереносимой чувствительности человек, оросив лицо и грудь слезьми, подвывая в старый прожженный фартук, высказывалась насчет безответственности человеческой — сгреб вот какой-то пьяный охламон облизьянку, утащил ее с родины невесть зачем и на че? А она вот, бедная, сидит и тоскует все ночи напролет… И, вскинувшись, вдруг впивалась мокрыми глазами в супруга — да уж не он ли, странствуя по белу свету, утворил это черно дело?! Не он ли свистнул облизьянку? Он ведь пьяный не ведает, чего творит!Дядя Левонтий, покаянно принимающий все грехи, какие только возможно навесить на пьяного человека, морщил лоб, тужась понять: когда и зачем он увез из Африки обезьяну? И, коли увез, умыкнул животную, то куда она впоследствии делась? -- С левонтьевскими «орлами» я и пошёл на увал, зарабатывать на коня с розовой гривой. Я уже набрал несколько стаканов земляники, когда левонтьевские ребята затеяли драку — старший заметил, что остальные собирают ягоды не в посуду, а в рот. В результате вся добыча была рассыпана и съедена, а ребята решили спуститься к Фокинской речке. Тут-то они и заметили, что у меня земляника осталась. Съесть её меня «на слабо» подбил левонтьевский Санька, после чего я вместе с остальными отправился на речку.
1) Гипербола – средство художественного изображения, основанное на чрезмерном преувеличении; образное выражение, заключающееся в непомерном преувеличении событий, чувств, силы, значения, размера изображаемого явления; внешне эффектная форма подачи изображаемого. 2) Гротеск – причудливое смешение в образе реального и фантастического, прекрасного и безобразного, трагического и комического – для более впечатляющего выражения творческого замысла. 3) Аллегория – иносказательное изображение абстрактного понятия или явления через конкретный образ; персонификация человеческих свойств или качеств. 4) Ирония – Горькая или, наоборот, добрая насмешка, осмеянием того или иного явления разоблачающая отрицательные черты его и тем утверждая провиденные автором в явлении положительные стороны.
У монастирі всіх проводжає на дзвіницю сліпий дзвонар, послушник Єгорій. Він молодий і особою дуже схожий на Петра. Єгорій озлоблений на весь світ. Він грубо лає сільських дітей, які намагаються проникнути на дзвіницю. Після того, як всі спускаються вниз, Петро залишається поговорити зі дзвонарем. Виявляється, Єгорій — теж сліпонароджений. У монастирі є інший дзвонар, Роман, що осліпнув з семи років. Єгорій заздрить Роману, який бачив світло, бачив свою матір, пам'ятає її ... Коли Петро і Єгорій закінчують розмову, приходить Роман. Він добрий, ласкаво звертається зі зграйкою дітлахів.
Ця зустріч змушує Петра зрозуміти всю глибину свого нещастя. Він ніби стає іншим, таким же озлобленим, як Єгорій. У своєму переконанні, що всі сліпонароджені злі, Петро мучить близьких. Він просить пояснити незбагненну для нього різницю в кольорах. Петро болісно реагує на дотик сонячних променів до його обличчя. Він навіть заздрить жебракам сліпцям, яких позбавлення змушує на час забути про сліпоту.