Арабские скакуны ценились во все времена благодаря их добронравию, резвому темпераменту, неприхотливости и выносливости. неудивительно, что именно арабов лошадей предпочитали владыки, главнокомандующие и полководцы (серый арабский конь Меренго был под седлом Наполеона во время битвы Ватерлоо). Неприхотливы арабские кони и к еде. В пустыне они станут есть консервы, финики, саранчу. Правда, у них особенно нежные губы, поэтому даже сильно оголодавший конь не сможет есть кактусы. О бесспорной выносливости и преданности этих лошадей свидетельствуют многочисленные факты истории. Например, во время Крымской войны (1851-1854 гг.) арабская лошадь с ездоком на спине преодолела, не останавливаясь, расстояние примерно в 150 км. После такой утомительной дороги всадник упал со своего коня мертвым от истощения, а лошадь стояла, склонившись над боевым товарищем, не заботясь о еде и питье для себя. Арабская порода, кроме перечисленных характеристик, отличается плавным шагом, изяществом экстерьера и движений, а выразительная морда с большими чистыми глазами и вогнутым профилем располагает к себе каждого. Также следует отметить, что арабы лошади отличаются от всех других анатомическим строением: у этой изящной лошади на четыре позвонка и одно ребро меньше, чем у представителей любой другой породы.
Объяснение:
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.