Творча історія „Енеїди”. Окрилений новою перемогою, Вергілій вирішив стати... римським Гомером. Він задумав грандіозне епічне національне полотно і геніально здійснив свій задум - світ побачив "Енеїду". Здавна існував переказ про те, що після падіння Трої хтось із її захисників уцілів і заснував нову могутню державу. Згодом ще грецькі історики та літератори визначили цю людину - це був один із другорядних героїв "Іліади" - Еней, який дуже сумнівним чином урятувався з Трої. Римлянам подобався цей сюжет: Троя загинула від греків, але врятувався Еней і заснував Рим (Нову Трою).
Але вершиною прагнень було довести походження свого роду від самого Енея, який був сином смертного Анхіза й самої Венери, тому в його жилах текла божественна кров. Звичайно, на визнання такої генеалогії претендувало багато аристократичних родів, серед них і рід Юліїв, до якого належав Гай Юлій Цезар, а відтак - і усиновлений ним Октавіан, для якого ця легенда була шансом втримати трон.
Робота над "Енеїдою" зайняла цілих десять років (з 29 по 19 р. до н.е.), аж до смерті поета. 21 вересня 19 р. до н.е. Вергілій помер
Начинается все с того, что уже в первой главе мы узнаем, что главному герою молодому Евгению Онегину все надоело. Как он сам говорит, «друзья и дружба надоели».
Самый главный пушкинский герой так и не нашел истинного счастья ни в любви, ни в дружбе. Поначалу он сам отказал Татьяне в продолжении встреч, мотивируя это своей неготовностью к любви. Через пару лет, когда он вновь повстречал ее успешную, замужнюю на одном из званых вечеров Петербурга, то понял, каким был глупцом, упустив любовь всей своей жизни. Что же заставило его по-новому взглянуть на Татьяну? Она ничуть не изменилась, осталась такой же простой, искренней и прямодушной.
Объяснение:
Рассказ Астафьева "Мальчик в белой рубахе" о том, как во время тяжелой страды три маленьких мальчика, три брата отправились в поле к матери. Далеко находились поля, дети шли очень долго, рассказывая младшему, что там, где люди, ждет их мама. На половине пути старшие мальчики заснули, а младший пошел к маме и пропал без вести. Автор повествует о горе матери, потерявшем сына, о том, что оно не утихает всю жизнь. Автор и жалеет крестьянских детей, которые вынуждены рано повзрослеть и заботиться о себе сами, но и восхищается ими, их самостоятельностью и рассудительностью. Рассказ "Мальчик в белой рубашке" учит состраданию и напоминает детям о том, что материнское горе больше всего на свете.