Окончив лицей, Гейне служил в банкирской конторе, приказчиком на бакалейном складе, комиссионером. Но служба тяготила его, в отличии от поэзии. В 1819 г. он поступил на юридический факультет Боннского университета, увлечения философией и литературой не оставил. Проучившись весьма недолго в университете, он перебрался в Берлин. С 1821 по 1823 год Гейне учится вБерлинском университете, где слушает курс лекций у Гегеля. В 1821 г. вышел его первый поэтический сборник «Книга песен», а еще через два года трагедии «Алманзор», «Ратклиф» и сборник стихов «Лирическое интермеццо». В 1825 г. получил степень доктора права в Геттингенском университете и… полностью отдался литературной работе. В 1826—1831 гг. Гейне издал прозаические «Путевые картины», в которых повествовалось о путешествиях по Германии. Затем уехал во Францию и остался там навсегда как политический эмигрант. Издал несколько книг о современном положении в Германии, и французской политической и культурной жизни. В конце 1830-х гг. Гейне стал революционным радикалом, проникнувшись социалистическими идеями (памфлет «Людвиг Берне», 1840). В 1843—1844 гг. он создал лучшие поэтические произведения — поэмы «Атта Тролль» и «Германия. Зимняя сказка». В них резко высмеивается немецкое филистерство, национализм, милитаризм и воспевается молодая революционная Германия. В это время Гейне подружился с К. Марксом, принимавшим участие в публикации его последней поэмы. Из-за тяжелой болезни Гейне во второй половине 1840-х гг. отошел от политики и заметно ослабил свою литературную деятельность. Генрих Гейне умер 17 февраля 1856 года в Париже и был похоронен на кладбище Монмартр.
І він холодними вже устами поцілував у Я хотів би ще перед відходом сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття! нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огне
