Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще.
Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі.
З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.
Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з «плебейського» стану.
Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач вчувається у її словах: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.
Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. її українофобство, зверхньо-зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.
Люди проявляют себя по-разному, есть люди добрые, а есть злые. В поступках и тех и других, как правило, присутствуют их убеждения, желание что-то изменить или повлиять на ситуацию. Но самым ужасным качеством человека я считаю равнодушие. Равнодушие страшно своим бездействием. Если происходит что-то рядом с равнодушным человеком, он пройдет мимо, не даст никакой своей оценки, не вмешается в ситуацию. Равнодушный человек безразличен ко всему – и к добру, и к злу.
На равнодушного человека нельзя положиться в трудную минуту, он не . Ему безразлично, что его близким и друзьям нужна его и поддержка. Равнодушный человек не сопереживать человеческому горю, он не может порадоваться и за твое счастье. У равнодушного человека как будто бы нет души, у него холодное сердце.
К сожалению, в нашей жизни очень много неравнодушных людей. Мы сталкиваемся с равнодушным отношением людей во многих ситуациях. Например, мы проходим мимо голодных животных на улице, не обращаем внимания на старушку, несущую тяжелую ношу, не останавливаемся у человека, просящего милостыню. Иногда бывают ситуации, в которых нельзя пройти мимо. Например, когда старшие дети обижают малышей. Но мы спешим, торопимся по своим делам и не обращаем внимания, что мы проходим мимо зла, давая ему взрасти. В некоторых ситуациях бывает, что мы не можем . Но проявить сочувствие, сказать пару слов утешения, проявить чуткость мы можем. Понимая этом, мы должны стараться проявлять неравнодушие. Это может проявиться в паре добрых слов не только близкому человеку, но незнакомцу на улице. Быть неравнодушным – это значит быть чутким и внимательным. От нас зависит, насколько мир, в котором мы живем, станет добрее. Это можно сделать нашим неравнодушием ко всему, что нас окружает.