Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).
Громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.
К утру собака уснула. Каждую ночь она выла...Выла долго и протяжно...Выла так же как в ту ночь потерь... Она не верила... Не верила, что её бросили тогда, когда она опять поверила, опять раскрыла своё сердце, опять полюбила... Она прожила в мучениях всю осень...зиму...весну... Вскоре наступила лето. Однажды утром собака проснулась и услышала голоса. Те самые голоса... Те голоса, которые она так полюбила! Она вскочила и выбежала. Да, это были они! Это были люди, которых она так полюбила. Всё лето Кусака прожила в радости. Осенью её увезли в город с собой. Наконец-то Кусака обрела то чувство, которое она давно не чувствовала - любовь.
Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).
Громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.