Мой самый любимый рассказ из «Записок охотника» И. С. Тургенева – «Бежин луг» .
В этом произведении автор часто использует метафоры, сравнения, эпитеты.
Например, описывая природу, автор говорит о «раннем ясном небе», «утренней заре, не пылающей пожаром», а «разлившейся кротким румянцем», об «узкой и длинной тучке» и «лиловом тумане».
Мы видим «облачка, сверкающие змейками» блеск которых подобен «блеску кованого серебра», бесконечно разлившуюся реку с «разбросанные островами» и рукава у которой «ровной синевы».
Это и «вихри-круговороты, гуляющие высокими белыми столбами по дорогам».
Заплутавший вечером охотник наконец-то попадает в знакомое место. Он узнает Бежин луг.
При описании луга автор говорит о «едва прозрачном сумраке ночи», о увиденной «огромной равнине» Широкая река, огибающая равнину, «уходила полукругом» и имела « стальные отблески воды, изредка и смутно мерцая». Это и холм, который «спускался вдруг почти отвесным обрывом», и у которого «громадные очертания отделялись» от «от синеватой воздушной пустоты»., и опять река, которая «стояла неподвижным, темным зеркалом», и «дымящиеся два огонька»
На лугу охотник застает крестьянских ребятишек из соседних деревень, которые стерегли табун. Охотник с их разрешения прилег под куст и, притворившись спящим, слушал рассказы детей о домовом, о русалке, сидящей на ветвях, о похороненном утопленнике, о покойном барине, о мальчике в одной рубашонке.
Прекрасные описания природы автор дает, описывая переход ночи к раннему утру.
Это взошедший месяц, который был «мал и узок», «безлунная великолепная ночь», «склоненные к темному краю земли многие звезды», которые ночью «высоко стояли» на небе, «затихшее утро», о мальчишках, которые «спали крепким, неподвижным, передрассветным сном».
Свой рассказ писатель заканчивает, я бы назвал, стихотворением в прозе. Позвольте, мне дословно привести его здесь.
«Свежая струя пробежала по моему лицу. Я открыл глаза: утро зачиналось. Еще нигде не румянилась заря, но уже забелелось на востоке. Всё стало видно, хотя смутно видно, кругом. Бледно-серое небо светлело, холодело, синело; звезды то мигали слабым светом, то исчезали; отсырела земля, запотели листья, кое-где стали раздаваться живые звуки, голоса́, и жидкий, ранний ветерок уже пошел бродить и порхать над землею. Тело мое ответило ему легкой, веселой дрожью».
Відповідь: воть
Пояснення:
Але Прометей підтримував Зевса у деяких справах: разом зі своїм молодшим братом Епіметеєм він допомагав відроджувати життя на Землі, бо під час війни з титанами все живе було знищене, випалене. Саме Прометей замісив глину і зліпив пташку, звірятко, квітку. З цієї ж глини зліпили і людей.
Але “глиняні” люди довгий час не
жили, а існували. Неповороткий розум із глини!
Замість дому – нора, замість одягу – шкура тварин. Замість їжі – сире м’ясо.
Очі сліпі, душа безтямна… А на Олімпі весело палахкотить божественний вогонь, і Зевс зовсім не звертає уваги на тих маленьких створінь, що копошаться внизу.
Прометей – син богині правосуддя і справедливості. І душа його розривалася від жалю, коли він бачив нещастя людей. І поступово у Прометеєвій благородній душі дужче й дужче закипало бажання до людям, навіть проти волі Зевса.
Прометей – син мужнього, сильного, хороброго титана, і від батька ці риси передалися
у спадок і йому.
Своїми руками запряг Прометей у ярмо дикого гірського бика, а у колісницю – гордого коня. Він збудував будинок і посадив перше дерево майбутнього саду. Він змайстрував швидкий корабель і окрилив його лляним вітрилом, щоб легко і вільно плавав цей корабель по морю.
Іскра вогню принесена Прометеєм, освітила життя людей. Він навчив людей грамоти, і їхній розум засяяв так само яскраво, як і іскри від вогню. Прометей наділив людей даром пам’яті, який раніше був тільки у богів. І люди зрівнялися з богами, бо хто пам’ятає і дорожить своїм минулим, у того буде й майбутнє.
Але і на цьому не зупинився благородний титан. Він навчив людей знаходити, здобувати і користуватися земними скарбами – міддю і залізом, сріблом і золотом. Він відкрив людям цілющі трави, вдихнув в людей волю, сміливість, надію.
І коли Зевс жорстоко розправився з героїв, і ніхто не наважувався навіть словом підбадьорити Прометея, людський син смертної жінки Алкмени стрілою убив орла, що викльовував печінку, а палицею розтрощив титанові кайдани. Чому?
Бо зроблене добро не забувають і віддячують сторицею!