Кінь Шептало соромився упряжі, становища робочої худобини. Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста, хоч інші коні вважали це найлегшим. Він вважав це принизливим: топтати цілий день свої власні сліди або голосно торохкотіти возом з бідонами по міській бруківці, звертаючи увагу на себе всіх перехожих, які бачать його сором. Вільний білий кінь запряжений у воза.
Пояснення:
цитата: Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе. А ще принизливіше котити заставленого корзинами та бідонами воза серединою ранкової міської вулиці — колеса торохкотять по бруківці, торохкотять бідони, хитаються корзини, кудкудакають кури, ґелґочуть гуси.
Навколо ж стільки святково вбраного народу, стільки коней із сусідніх сіл, і всі бачать сором його, білого коня. Коли вже бути відвертим до кінця, то він соромився упряжі, соромився становища робочої худобини, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові...
(Дикого или домашнего? Напишу домашнего, вы уж не серчайте) Жил у нас как-то дома кот, звали его Васька. Толстый кот, шерсть серая- как у мыши, глаза большие-как у филина. В то время мы жили за городом, в деревне, ну и Васька всё время любил сбегать из дому, чтобы погулять по лесу или побегать по двору. Мы, конечно, не разрешали ему убегать, все время ловили его на попытке бегства, но однажды это прохвост все-таки убежал, прямо в лес. Мы его долго искали: почти всей деревней по лесу рыскали, но, конечно, безрезультатно. Возращаемся мы домой, все в печали, садимся на диван и думаем про Ваську. И вот слышим: кто-то сопит, рядом. Я заглянул под диван и вижу: этот котяра спит, видит сладкие сны, облизывается! Нет, ну вы представляете? После того, как кот нашелся, мы еще долго смеялись. Было это где-то два года назад, а мы до сих пор с радостью вспоминаем об этом случае.
Я однажды ночевала у своей подруги Ирочки. Ну так вот: у неё был аквариум с рыбками и кот-аристократ. Почему аристократ? Он не ел никакого мяса и на рыбок даже глазом не глядел. Дело было ночью. Мы спим-спим, и тут наш сон прерывает такой звук, будто кто-то падает в воду. Мы переглядываемся и одновременно встаем и тихими и маленькими шагами идем в комнату с аквариумом и котом. И видим такую вот картину: Кот занял почти все пространство (видимо он упал туда с высоты) аквариума и рыбки еле-еле дышали. Мы сразу забрали проказника и обнаружили уже неживую рыбку. Мы разбудили маму и она пошла наказывать кота (оставлять его без Вискаса). А мы скоро пошли спать.
Відповідь:
Кінь Шептало соромився упряжі, становища робочої худобини. Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста, хоч інші коні вважали це найлегшим. Він вважав це принизливим: топтати цілий день свої власні сліди або голосно торохкотіти возом з бідонами по міській бруківці, звертаючи увагу на себе всіх перехожих, які бачать його сором. Вільний білий кінь запряжений у воза.
Пояснення:
цитата: Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе. А ще принизливіше котити заставленого корзинами та бідонами воза серединою ранкової міської вулиці — колеса торохкотять по бруківці, торохкотять бідони, хитаються корзини, кудкудакають кури, ґелґочуть гуси.
Навколо ж стільки святково вбраного народу, стільки коней із сусідніх сіл, і всі бачать сором його, білого коня. Коли вже бути відвертим до кінця, то він соромився упряжі, соромився становища робочої худобини, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові...