Творчість мадам де Сталь близька до Просвітництва не тільки за ідейними тенденціями, а й за її типологією і складом. Як і в багатьох французьких просвітників, зокрема Вольтера, Дідро й Руссо, художні твори складають тільки певну її частину. До «золотого фонду» французької і європейської літератури входять лише два її романи, «Дельфіна» (1802) і «Корінна» (1807). В молодості вона написала кілька повістей і драму «Джен Грей», в 10-х роках - ще дві трагедії, проте всі ці твори помітними літературними явищами не стали. В її літературній спадщині теж переважають трактати, нариси, есе на теми суспільно-політичні, філософські, моральні, естетичні тощо. Деякі з них, як трактат «Про літературу в її зв’язках з суспільними установами» (1800) чи книга «Про Німеччину» (1810), мають пряме відношення до літератури і свого часу вчинили значний вплив на її розвиток.
Объяснение:
Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.
Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.
Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.
Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".
За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.
Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные",
"Ні, мамо, не можна нелюба любити" — це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.
Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.
Бабушка, Акулина Ивановна Каширина, занимала особое место в жизни мальчика. Ее он любил больше всех, так как она была человеком добрым и отзывчивым. Она первой приходила на детям и внукам, когда они в ней нуждались. Так, когда умер отец Алеши, а сам он заболел, она приехала в Астрахань им. Варвара, мать Алеши, тогда была беременна вторым и у нее из-за переживаний начались преждевременные роды. После родов они все вместе на пароходе поехали в Нижний Новгород. Акулина Ивановна была крупной женщиной с большой головой, темными, густыми волосами и забавным рыхлым носом. Она любила нюхать табак и рассказывать сказки, каких знала невидимое множество.
В представлении Алеши бабушка являлась этаким связующим звеном между ним и жестоким миром. Она всегда старалась его защищать от гнева деда, ласково с ним обращалась, создавала в доме уют. О доброте и заботливости Акулины Ивановны говорит и ее отношение к чужим людям. Так, например, когда много лет тому назад им подкинули Ивана-Цыганка, она не бросила ребенка, а воспитала как родного. Соседи тоже любили ее, приходили за советом, так как она знала все целебные травы. Она была полной противоположностью деда – маленького сухонького старичка с острым носом. Василий Васильич был жадноват и недобр к окружающим. Как казалось Алеше, даже богам они молились разным. Со временем он стал настолько скупым, что разделил хозяйство, чтобы не кормить бабушку. Она же, будучи искусной кружевницей, занялась своим ремеслом, чтобы как-то прокормить себя и внука.
Для него она была единственным лучом света в доме Кашириных. Акулина Ивановна заменила мальчику мать, которая была безответственна и переменчива. Вспоминая о ней уже, будучи взрослым, писатель приносит запоздалую благодарность. Ведь именно бабушка привила ему любовь к слову своими сказками и национальным фольклором.