Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон попросили один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»[2].
В коралловом дворце на дне глубокого моря живут морской царь с шестью дочерьми русалками и своей матерью, которая души не чает во внучках, воспитывает их после смерти матери. Самой любимой является младшая дочь, с как море, синими глазами. Она все время проводит в своем садике с подводными цветами и мраморной статуей мальчика, упавшего однажды на дно моря с разбившегося корабля. Все русалки по традиции могут подняться на поверхность моря только в шестнадцать лет. Русалочке как самой младшей дочери пришлось немного подождать. Когда же пришел ее черед, она увидела на морских волнах красивый корабль, где как раз праздновали шестнадцатилетие принца. Русалочка долго смотрела на принца, он напомнил ей статую мальчика. Вдруг поднялся шторм и корабль начал тонуть, Русалочка принца и выбросила его тело на берег возле монастыря. С тех пор она мечтала увидеть принца еще раз, расспрашивала о людях и их жизни у бабушки, и в конце концов отправилась к морской ведьме. Старая ведунья приготовила для Русалочки зелья, выпив которое, она превратится в человека, ее хвост исчезнет, но если принц не влюбится в Русалочку и не женится на ней, она превратится в морскую пену. Русалочка соглашается, но взамен ведьма отрезает ей язык, тем самым посбавив чудного голосочка. Русалочка выплыла на берег возле дворца принца и, выпив яд, потеряла сознание от пронизавшей ее тело боли. Когда она очнулась, то увидела принца, а на месте хвоста у нее появились красивые стройные ножки. Принц на руках унес Русалочку во дворец, она стала его подругой, они много времени проводили вместе, танцевали, гуляли, но Русалочка была нема, она не могла выразить словами свои чувства к принцу. По воле родителей, принц отправляется в путь через море, где должен жениться на дочке соседнего короля. Русалочка отправляется с ним, ее сердце разрывается на части, но она не в силах что либо исправить. По дороге назад, ночью Русалочка остается одна на палубе корабля, с восходом солнца она должна превратиться в морскую пену. Тут в море, возле корабля, она видит своих сестер русалок, которые отдали старой ведьме свои волосы, чтобы ее и вернуть домой. Русалки бросают на палубу нож, которым девушка должна убить принца, тогда она снова превратится в русалку. Но Русалочка не может убить принца, бросает нож в море и превращается в морскую пену. Ее душа поднимается к облакам, она видит как принц и его жена ищут ее на палубе, она в последний раз невидимо их целует и улетает.
Мой любимый сказочный герой — это Иван-царевич из русской народной сказки «Иван-царевич и серый волк» . Этот герой полюбился мне многими своими человеческими качествами. В начале сказки мы видим, что он оказался самым добросовестным из трёх братьев. Когда отец поручил им караулить сад, то старшие братья всё проспали. Отцу же сказали, что никого не видели. А когда Иван-царевич пошёл стеречь сад, то он даже присесть боялся, не то что прилечь. Потому и увидел Жар-птицу, которая клевала золотые яблоки.
Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон попросили один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»[2].