ответ:
рассмотрим эволюцию характера главного героя рассказа "ионыч", дмитрия ионыча старцева. можно выделить четыре этапа жизненного пути доктора старцева, в раскрытии содержания которых чехов лаконично демонстрирует постепенное обнищание духа героя, ослабление его воли, силы сопротивления, потерю активности, живой человеческой реакции.
на первом этапе дмитрий старцев -- молодой человек, только что назначенный земским врачом и поселившийся в дялиже, недалеко от губернского города с. это юноша с идеалами и желанием чего-то высокого. он полон сил, энергии (" пройдя девять верст и потом ложась спать, он не чувствовал ни малейшей усталости"), увлечен работой настолько, что даже в праздники не имеет свободного времени. его интересуют , искусство, он чувствует себя чужим среди обывателей. доктор старцев знакомится с семьей туркиных, "самой образованной и талантливой" в городе. уклад их дома наталкивает на мысль о том, что даже жизнь семьи туркиных на удивление монотонна (одни и те же шутки, развлечения, занятия) , заурядна, типична.
и это -- лучшая семья в городе. а если лучшие люди таковы, то каковы же остальные? здесь чехов точно подмечает явление обывательщины на примере одной семьи. вот в эту жизнь окунается молодой врач старцев. он пытается бороться с ней, влюблен в котика, полон надежд и т. п.
но на втором этапе дмитрий ионыч, сделав неудачное предложение котику и получив отказ, уже не пытается сопротивляться обстоятельствам, он понимает, в какую трясину погружается, но не пытается ничего предпринять; тем самым старцев прячется в "футляр", отгораживается от всего мира.
он перестает ходить пешком, страдает одышкой, любит закусить. ездит на паре лошадей. у него нет пока близких друзей, обыватели раздражают его своими на жизнь все меньше и меньше. главным развлечением доктора, в которое "он втянулся незаметно, мало-", было по вечерам вынимать из карманов добытые практикой белые и зеленые бумажки.
уже на третьем этапе старцев отходит от земской больницы, его внимание поглощает большая частная практика. теперь он еще больше полнеет, еще сильнее страдает одышкой: "выезжал он уже не на паре лошадей, а на тройке с бубенцами".
наконец, на четвертом этапе жизнь дмитрия старцева окончательно опустошена и обеднена, он заражен накопительством, у него имение и два дома в городе, но на этом он не останавливается, с удовольствием вспоминает про бумажки, которые по вечерам доставал из карманов и с благоговением перебирал их. старцев всю жизнь работал, но деятельность, лишенная цели, оказывается пагубной. и мы видим, как в результате утраты смысла, цели жизни разрушается личность. постепенно доктор старцев превратился в ионыча. жизненный путь на этом завершен..
можно сделать вывод, что старцев, все прекрасно понимая, ничего не попытался изменить. в этом его винит и сам чехов.
показывая эволюцию старцева от молодого врача, живого и эмоционального человека, до ожиревшего пухлого ионыча, который на своей тройке с бубенцами кажется не человеком, а "языческим богом", а. п. чехов разоблачает, таким образом, и среду, оказавшую на главного героя рассказа тлетворное воздействие, и его самого.
на примере доктора старцева в рассказе показаны взаимодействие слабого и пассивного характера с духовно обнищавшим обществом и влияние этого общества на человека, не способного к сопротивлению и отстаиванию в себе положительных начал.
умение показать малое в большом, сочетание юмора с сарказмом -- главные приемы, посредством которых в рассказах чехова раскрываются пошлость и обывательщина, способные загубить даже умных, образованных людей..
в своих произведениях антон павлович чехов обращается к читателям с призывом не поддаваться влиянию обывательской среды, сопротивляться обстоятельствам, не предавать вечные идеалы и любовь, беречь в себе человеческое.
Объяснение:
юбимая пословица моей бабушки - " Свежо предание, да верится с трудом!" Эта пословица означает, что рассказанная история кажется неправдоподобной, выдуманной. Предание - это рассказ, поверье, передающееся из поколения в поколение. Я думаю, что происхождение этой пословицы такое: чем новее история, тем обычно она правдивее, к ней ничего не успели присочинить, а в данном случае, несмотря на новизну рассказаная история уже кажется неправдоподобной!
Пословицы и поговорки - это устное народное творчество. Однако у этой пословицы можно найти автора. Это А.С Грибоедов. В его комедии " Горе от ума" есть множество крылатых фраз, которые люди считают пословицами.
Объяснение:
Михайло Опанасович Булгаков (рос. Булгаков Михаил Афанасьевич; 15 травня 1891, Київ — 10 березня 1940, Москва) — російський письменник.
Коріння Булгакова — з Орловщини. Колись Орел входив до складу Київської губернії. Михайло Васильович Покровський, який сам вінчав Варвару з Опанасом Булгаковим (1 липня 1890), й Іван Авраамович Булгаков, народилися 1830 р., обидва були священиками, обидва в один рік (1894) померли. Один із прадідів, батько Анфіси Іванівни Покровської, носив прізвище Турбін.
Сім'я доцента Київської духовної академії Булгакова оселилася на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви.
Михайло Булгаков народився 3 (15) травня 1891 р і був першою дитиною у сім'ї. Два тижні він був "Богданом" (так називали нехрещених немовлят).
Опанас Іванович теж був первістком у великій сім'ї (11 дітей), його теж хрестила бабуся. Батько Булгакова помер від тієї ж хвороби, що й згодом його син, — нефросклерозу, в березні.
Перше оповідання "Пригоди Світлана" було написане, коли автору виповнилося сім років. Того року в сім'ї з'явився ще один хлопчик — Микола (1898), а до нього — три сестри: Віра (1892), Надія (1893) і Варвара (1895). У 1900 р. народився Іван, а через два роки — Олена (Льоля).
Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.
Сюди часто приїжджали друзі й родичі, знайомі Булгакових. У Бучі був театр, де на сцені виступали Михайло й Віра Булгакови під псевдонімами "Агарін" і "Невєрова". За сценаріями Михайлика розігрувалися домашні інтермедії та вистави.
Одне з найбільших захоплень Михайла в юності було ентомологія — збирання метеликів, були там і рідкісні екземпляри. 1919 р. він віддав її Київському університетові. Єдиний власний — у Бучі — будинок згорів у 1918 р.
1906 р. Сім'я Булгакових переїжджає в будинок № 13 по Андріївському узвозу, де пройшли останній період дитинства Михайла Опанасовича. Проте персонажі твору "Біла гвардія" жили на Олексіївському узвозі.
До 1919 р. життя Булгакових пов'язане з цим будинком, що змінював власників, але не мешканців другого поверху, родину професора Булгакова.
Про діяльність доцента, професора Київської духовної академії Опанаса Булгакова збереглися спогади його колег, друзів, учнів. П'ять років до смерті Опанаса помер його молодший брат Сергій Булгаков.
По закінченні гімназії професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. Другом сім'ї був лікар Іван Воскресенський (за нього через кілька років вийшла заміж Варвара Опанасівна).
Булгаков працює у військових госпіталях у Кам'янці-Подільському й Чернівцях, потім, після призову, "ратник ополчення II розряду" одержує призначення до Смоленської губернії. Менш ніж за рік юний лікар амбулаторне прийняв 15361 пацієнта.
У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повертається до Києва, на Андріївський узвіз, 13.
У 1921 р., після двох років роботи в газетах і театрах Грозного і Владикавказа, Булгаков на кілька днів приїжджає до Києва, на Андріївський узвіз, але вже в будинок не № 13, а № 38, до І.Воскресенського, де колись наймав кімнату з молодою дружиною.
Булгаков сам поставив собі діагноз. Як лікар, він розумів, що жити йому лишилося недовго. І до останніх днів диктував дружині правки роману "Майстер і Маргарита", який розпочав писати ще у 1928 р.
Відомо шість редакцій цього роману. Спершу М. Булгаков хотів написати "роман про диявола.
З лютого 1940 р. друзі та родичі постійно чергують біля ліжка Булгакова, який страждає хворобою на нирки. 10 березня 1940 р. Михайло Опанасович Булгаков помер.