Васютка - герой рассказа Виктора Астафьева "Васюткино озеро". Ему 13 лет. Его отец - бригадир рыболовецкой бригады, и Васютка живет с родителями и дедом на берегу Енисея. Он с нетерпением ждет 1 сентября, а пока сам находит себе занятие: снабжает рыбаков кедровыми орехами, за которыми с каждым днем приходится все дальше и дальше заходить в тайгу. Увлекшись погоней за подраненным им глухарем, Васютка потерял из виду затеси (зарубки на деревьях) и понял, что заблудился.
Любой бы на его месте впал бы в отчаяние. И Васютка не исключение. Он то беспорядочно метался по тайге, пытаясь найти знакомые места, то впадал в оцепенение. Но мальчик победил свой страх, занявшись хлопотами. Он вспомнил рассказы старших, собрал дров для костра, испек в золе глухаря, обеспечил теплый ночлег. Слезы не раз подступали к нему, но он собирал волю в кулак и думал, что можно сделать в его положении.
Васютка любил и понимал тайгу, знал различные приметы и пытался найти выход. Стороны света определил по разнице в количестве веток . И не побоялся сменить первоначальное решение. Сначала он хотел идти на юг - в этом направлении был его дом. Но компаса у него не было, он рассудил, что может отклониться и забрести в глухую тайгу . Если же идти на север, то тайга через 100 км закончится, начнется тундра. И он пошел на север.
Ему еще не раз пришлось менять план. Наблюдательный Васютка заметил пучки травы во мху, а он знал, что это значит - рядом вода. Так он вышел к богатому рыбой озеру. Сообразив, что рыба-то не озерная, а речная, что она была бы хорошей находкой для отцовской бригады, Васютка стал уже думать о протоке. Не только как о пути , но и как возможности водного сообщения озера с Енисеем.
Васютке было холодно, он промок под дождем, но парнишка терпеливо переносил трудности и верил, что дойдет. Наплывавшие мысли о неудаче он отгонял и шел вперед из последних сил, боясь даже метров на 200 отойти от русла, хотя там легче было бы идти.
И он вышел к Енисею! Даже то, что пароход мимо, не слишком его расстроило. Просто пришлось заночевать на берегу - четвертую ночь своих скитаний. Утром его подобрал рыболовецкий катер и доставил домой. Оказалось, что Васютка спустился на 60 км ниже по реке.
Конечно, то, что Васютка таежный житель, что он метко стреляет и может развести костер в сырую погоду с одной спички - а они, как и патроны, на счет у него были! - сыграло свою роль. Но это - не главное. Его твердость характера, умение мобилизовать свои силы, анализировать обстановку. Васютка проявил упорство, трудолюбие, навыки настоящего таежника. А тайга хлипких не любит!
Поэтому два дня спустя он снова пошел к озеру - показать путь отцовской бригаде. Когда рыбаки увидели озеро, они тут же назвали его Васюткиным. А потом это название было уже и на районной карте. И Васютка заслужил такое уважение. Он не только сам выбрался, но и большую пользу обществу принес, сумев оценить и богатства озера, и проходимость пути к нему.
За время своих приключений Васютка стал взрослым, потеряв мальчишескую легкомысленность и самонадеянность, а приобрел серьезность и веру в себя.
Одна мама меня родила,грудью накормила,а вторая мама вырастила и в люди вывела.Хорошо это или плохо?Очень плохо,что отец под влиянием родственников разлучил меня с родной матерью.Очень хорошо,что повезло.Вторая мама ни сколько не хуже первой заботилась обо мне,согрела меня материнской любовью и стала частью родной матери.Хотя,я знаю,ни всем так везёт.Посвящаю эту книжецу моим матерям,а так же родной дочери,судьба подарила ни все тёплые странички жизни.Но,пусть она знает,сердце папы ни перестало ради неё излучать родительское тепло,хотя делами доказать я был лишён судьбой.Может,всё же я сумею согреть твоё сердечко,которое папа не сумел в твоём детстве обогреть.С чистой совестью могу сказать,пусть все женщины ,с кем мне пришлось быть знакомым,вспомнят,хоть один раз совершал ли я поступок унижающий их честь и достоинство.Никогда я не позволял себе забыть Матерей и дочку и любовь к ним давала мне удача всегда встретить добрых,отзывчивых и душевных женщин.Кланюсь к вашим ногам Дочь! Женщины! Мать!
«Ищите рай под ногами матерей!»
Мама-это слово,которое дитя произносит первым в жизни.Мама-это самое дорогое,что есть на свете у человека.Мама-это великая мудрость,которая нам дана судьбой.Мама-это великое слово,произнеся в котором подразумевается все наши поступки,отношения к жизни,смысл всего того,что мы делаем ,творим и воплощаем.Жизнь,которая проходит с именем матери ,никогда не испытает невзгоды,неудачи и болезни.К сожалению,-эту великую истину пока ещё не осознаёт человек.Сердце,которое умет беречь и преумножать ауру материнской любви,всегда будет биться в заданном ритме жизни без перебоев,волнений и надолго P.S можешь обрезать
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.
Але ділитися – не означає давати, ті, хто в «дружбі» дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, «богиню» або «принца на білому коні», нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.
Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
В українській літературі можна знайти багато прекрасних творів, в яких оспівується справжня дружба. Це і твори письменників минулих років, і твори сучасних авторів. Деякі з них ми вивчаємо за шкільною програмою. Серед сучасних творів, які висвітлюють дружні відношення, мені найбільш усього подобаються оповідання «Тореадори з Васюківки», головні герої якого Ява та Павлуша – наші ровесники, які були кращими друзями, і завжди були разом у своїх витівках. Це і оповідання «Звук павутинки», в якому зображена незвичайна дружба хлопчика Льоньки і старого вченого Адама, і оповідання «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера», в якому ведеться оповідь про цікаві канікули двох шкільних друзів – Митька і Сергія, які влітку пережили низку надзвичайних пригод. Усі ці герої дуже різні між собою, але всіх їх об’єднує те, що своїми вчинками та відношеннями до своїх друзів вони можуть стати для нас прикладом справжньої дружби. Крім того, головні герої цих творів, окрім Адама, наші ровесники і дуже схожі на нас.